Михайло Маркович: З кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття (ФОТО)

У фотоколажі використано фотографії Валентина Кузана та Маргарет Бурк-Уайт для журналу LIFE
– Михайле, твоє захоплення дуже оригінальне! Як зародилась ідея колекціонувати старі фото?
– Усе почалося після університету. Закінчивши філологічний факультет, вирішив досліджувати свою маленьку батьківщину, село Майдан на Міжгірщині. Результатом цього стала невеличка книга «Майдан – Верховинський наш край», такий собі «камерний» тираж для своїх – 10 примірників, які я подарував друзям, рідним і знайомим.
– Який період охоплено у книзі?
– У книзі описується період від першої згадки про село (близько 500 років тому), але здебільшого йдеться про ХХ століття. У виданні я вмістив старі фото, які збирав з різних джерел. До речі, дивуюся, що таке маленьке село могло мати такі класні фотки, завдяки яким сьогодні можна багато чого дослідити.
– Що стало підґрунтям для твоїх досліджень?
– Основою стало дослідження вчителя руської народної школи, емігранта з Курської губернії Володимира Посторонкіна, який у своїй праці «Хроніка села Майдан» описав перебування в селі на початку ХХ століття – у часи, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Книга, яка, можна сказати, «за сімома замками» зберігається в школі, мені потрапила до рук завдяки вчительці історії, це був великий стимул для дослідження. Взагалі я починав із того, що мав під рукою: енциклопедії про Закарпаття, архіви, зокрема іноземні інтернет-архіви.
– Скільки фото у твоїй колекції?
– У моїй колекції декілька десятків світлин, на яких, здебільшого, загальні пейзажі села. Оскільки Майдан така собі родзинка Міжгірщини, знаходиться між горами, то є чимало фото, зроблених з вершин гір, краєвиди, а також фото місцевих під час весіль, шкільних заходів, із соціально-культурного життя села. Це все дуже атмосферно!
– Такі світлини справді цікаво досліджувати. До речі, звідки ти їх береш?
– Частину я знайшов у Інтернеті, також відвідував старших людей, які, на мою думку, могли мати цікаві архіви, подивився, що в них є. Багато людей, які мають старі фото, не здогадуються, якими важливими вони можуть бути для нащадків. Вони зберігаються в неналежних умовах, втрачаються, можна сказати, що з кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття, багато автентичних і колоритних світлин колись можуть просто опинитися в печі.
– Щось було незвичним для тебе під час таких досліджень?
– Мабуть, те, що ці фотографії можна знайти в найбільш несподіваних місцях. Наприклад, одну фотографію я знайшов, переглядаючи Pinterest під запитом «Karpaty. Chehoslovakia», і упізнав там знайомий рельєф гори. Навіть було таке, що я слухав підбірку «Коломийки Міжгірщини» в YouTube, де транслювалася фотопідбірка, і там побачив своє село, причому здивувався, що колись люди краще знали, як ремонтувати дороги, бо асфальт на фото був у чудовому стані, не те, що зараз.
Також здивувало те, що, наприклад, коли турист міг подорожувати малими селами в Карпатах, то міг із такого села надіслати листівку із зображенням населеного пункту. Наскільки це було розвинено на початку ХХ століття! Зараз, звісно, все простіше зі смартфонами і Фейсбуками, але оригінальність втрачається.
– Що ти плануєш далі робити зі своїми світлинами?
– Я думаю про те, щоб видати книгу більшим тиражем, написати більш детальну, обширну роботу, з якісним друком фотографій – було б класне втілення мрії. Це може бути чудовим підгрунтям для подальших досліджень, соціальних, історичних, етнографічних і не тільки. Тут тільки завдяки світлинам маленького села в горах можна дослідити історію всього Закарпаття!
Розмовляла Оля Богославська
Фото з архіву Михайла Марковича
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- Герої без зброї: начальник караулу Володимир Штимак про дитячу мрію, яка здійснилась, та виїзди на межі життя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Станцювати чардаш, побачити клявзи й потрапити під полонинську грозу. Туристична подорож Закарпаттям століття тому
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- Сергій Федака: «В мене одна ідея: встати і звідси піти». Останні розмови з легендарним істориком Ужгорода
- Мобільна вогнева міць навчання гвардійців Закарпаття на бронетехніці
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Боржава»: Як футбольна школа змінює життя дітей у селах Закарпаття
- «Ми більше не просимо, а формулюємо сенси», – Андрій Любка про зміну голосу України у світі
- Герої без зброї: «Кожен виклик — перевірка на людяність: історія рятувальника Юрія Думи»
- 12 замків Закарпаття: які з середньовічних фортець можна оглянути та які не пощадив час, люди і війни
- Археологічне відкриття на Закарпатті: у Берегові виявили руїни замку
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Кінофест «Chysto.de?!» на Закарпатті: фільми про водорості з дна Світязя й чисте повітря в Запоріжжі
- 73-річний волонтер Джим Сліз переїхав із США в Україну: на матчах ФК "Ужгород" смажить м'ясо на грилі за донат на ЗСУ
- Герої без зброї: водій-рятувальник Василь Довганич про мотивацію, яка не в нагородах, а в допомозі людям
- Сила мрії в дії: історія успіху спортсменки й активістки Надії Дьолог
- «Моєму щастю немає меж»: закарпатка Влада Харькова – про історичне золото на ЧС з фехтування
До цієї новини немає коментарів