2 серпня закарпатські роми згадують сотні загиблих у концтаборі Аушвіц-Біркенау

Учасники відзначення Міжнародного дня ромів. Закарпаття, Ужгород, 7 квітня 2017 року

За даними дослідників, закарпатські роми зазнавали знущань на території таборів та гетто, які були створені на території Закарпаття. На той час область належала Угорщині, тут діяли відповідні закони, зокрема такий, що дозволяв залучати до примусових робіт осіб, які не мали професії. З липня 1939 року на Закарпатті було створено кілька таборів.

Мирослав Горват

Роми перебували у гетто, які були у кожному районі Закарпаття. Там масово використовували їхню робочу силу

Мирослав Горват

«Слава Богу, що закарпатських ромів не встигли вивезти, – коментує Мирослав Горват, ромський активіст, голова Об’єднання ромів Ужгорода, який вивчає історії ромів з 1990-их років. – Роми були останніми, коли вивозили людей в Аушвіц, це було у 1944 році. Не встигли вивезти. Радянська влада пішла у наступ, німці вирішили не втрачати свій час. Спочатку вивезли євреїв, потім ромів хотіли, але не встигли. Постраждали ті, хто ближче до Польщі, Словаччини. Але роми перебували у гетто, які були у кожному районі Закарпаття. Там масово використовували їхню робочу силу. У Рахівському районі ромам навіть пришивали знак: трикутний зелений зуб, щоб бачили – це ром».

На той час на Закарпатті жили близько 15 тисяч ромів. За словами Мирослава Горвата, підрахувати загальну кількість складно, оскільки, приїжджало багато зі Словаччини та Угорщини.

«Вже після війни вони не мали можливості виїхати. Мої дідо і баба були зі Словаччини», – додає ромський активіст і шкодує, що до цього часу в області немає меморіального знаку чи пам’ятника, які б нагадували про нелегкі для ромів часи.

«У Чехословаччині для ромів було ще гірше» – очевидиця

77-річна Оронко Горват народилася на початку Другої світової, каже, що війну пам’ятає.

Оронко Горват

Наших багато людей забрали у табори. Звідти вже не вернувся ніхто

Оронко Горват

«Мені було мало років, 2-3. Пам’ятаю, коли були малі, бігли до лісу, бо думали, що літаки бачать нас, йшли у ліс ховатися. Забирали чоловіків, жінок. Мій батько був у той час біров (староста). Сім’ю нашу не забрали, бо батько заступився за ромських людей. Забирали копати бункери, щоб ховати, кого вбивали. Наших багато людей забрали у табори. Звідти вже не вернувся ніхто. Багато їх було», – згадує літня жінка і додає: «Жінки тоді не працювали, ходили у село, продавали кошики та віники. І так жили. Ми були у Чехословаччині, бо мама і отець звідти, вони думали, що там немає війни, поїхали туди, там ще гірше було. Можна було виїхати, а вже після війни зробили кордон. Ми повернулися в Ужгород, бо будинок тут був».

Щороку 2 серпня група закарпатських ромів відвідує меморіальний комплекс біля Освенцима у Польщі, де за часів Другої світової діяв концтабір Аушвіц-Біркенау. Більшість з них – це діти війни, їхні нащадки, які не пам’ятають жахів того часу. Організовує поїздки Аладар Пап, керівник культурного товариства циган Закарпаття «Ром Сом», голова ради Спілки ромів Закарпаття.

Аладар Пап

Абсолютно не знали, що таке голокост. Тому що інформацію приховували

Аладар Пап

«Починаючи з 1998 року почав працювати з дітьми війни, вони абсолютно не знали, що таке голокост. Тому що інформацію приховували. З часу незалежності України відкрилися двері в Європу, інформація почала відкриватися. До 70-річчя трагедії я організував поїздку 20 ромів в Освенцим, які вперше змогли побачити барак №13, де цигани були. Музиканти, цілі сім’ї, таборами жили. Стільки дітей і людей! – каже Аладар Пап. – З 1998 року почав шукати інформацію по ромах. Дивився документальну хроніку, коли звільнили Освенцім, і по обличчю можу визначити: циган чи ні. Жодного не побачив, повністю винищили».

Аладар Пап зауважує, що лихо не згуртувало ромів так, як євреїв. Відчуває, є багато архівних документів, які б допомогли знайти історичну правду щодо його народу, який до цього часу кочує з однієї країни до іншої.

Ірина Бреза, radiosvoboda.org

 

02 серпня 2017р.