ПІСЛЯ ВИБОРІВ "В ШЕСТЬ ЧАСОВ ВЕЧЕРА…"

Нема потреби, гадаю, розповідати про зміст тої кінострічки. Там йшлося про адаптацію „переможців” до мирної праці, боротьбу „за мир в усьому світі” під мудрим керівництвом т. Сталіна і таке інше. Про те, скільки там було правди, дуже скоро переконався весь світ.

На цей день живих свідків тих трагічних подій залишились одиниці. І хоч написана ціла історія, про те, що відбувалося, в Україні відомо критично недостатньо. Бо з іншого боку, на Україну поширюється неправдива інформація – дезінформація за стандартом і трафаретом 50-річної давності, основою якої була „История ВКП(б)” Йосифа Сталіна. Тому, гадаю, варто кількома реченнями внести корективи очевидця.

Отже, війна продовжувалась, за панування над світом між демократією і тоталітаризмом. У якій перша структура була вже в обороні, друга – у наступі. Щодо одного з переможців – СРСР, варто визнати, що російський тоталітарний сталінізм продовжував війну уже на два фронти: всередині – зі своїм власним народом, та ззовні – з „агресивним капіталістичним світом”, всілякими „експлуататорами, паліями війни та гнобителями трудящих” і т. д. і т. п. Таким чином, посилилась кривава боротьба сталінського режиму проти сил опору у країнах Прибалтики, в Україні, ба навіть на території сусідніх країн „народної демократії”. У райони вічної мерзлоти виселяли цілі народи, серед яких татари, українці. Лише українців із західних регіонів було виселено біля 400 тисяч, які підтримували борців за волю України – воїнів УПА. У західних регіонах було проведено насильну колективізацію. Терористичним методом було закрито українську греко-католицьку церкву, духовних лідерів репресували, а окремих фізично знищили. Військовополонені червоноармійці, які по сталінській логіці вважались „зрадниками”, були насильно переведені з фашистських концтаборів до своїх „рідних” ГУЛАГів. Не кажучи вже про черговий голод 1945-47 рр., від якого в Україні загинуло понад двох мільйонів людей.

Далі, у противагу Тегеранських та Ялтинських угод у країнах „народної демократії”, без волевиявлення народів цих „визволених” країн, були встановлені тоталітарні режими, за зразком СРСР – однопартійні. Незабаром „неслухняні” були фізично ліквідовані. Серед таких Ласло Райк в Угорщині (пізніше Імре Нодь), Трайчо Костов в Болгарії та інші. Одночасно терористичним методом, почергово були скинуті демократичні уряди і владу захоплювали прихильники Країни Рад – СРСР. Таких фактів було немало по всьому світу. Так що наводити назви країн, гадаю, нема потреби. Чим все це закінчилось – вже добре відомо у всьому світі.

Отак, пройшлися „галопом по Європам” та й по світу. А тепер повернімось до України, додому. Що ж твориться уже після цьогорічних парламентських виборів 30 вересня? А знаєте, що на думку переважної більшості виборців – справи невтішні. Отже, багато народних „обранців” налаштовані й далі працювати проти української державності. Тобто, проти того народу, який їх посадив 30 вересня у високі парламентські крісла. Це в першу чергу частка регіонів та 27 комуністів. Та ще й за рахунок держбюджету України. Та чи допустимо щось подібне десь в інших країнах світу? Переконливо можна сказати, що ніде! І наявність такої ворожої сили „під боком” – це явна небезпека для будь-якої держави. Тим більше для України, яка ніяк не може твердо стати „на обидві ноги”. Тут не варто багато згадувати про минуле, як ці обранці компактно не визнали трагедію свого народу – голодомор 1932-33 рр. – як геноцид проти корінної нації та інші акції. Варто лише спостерігати, що діється не „в шесть часов вечера…”, а зразу 1-го жовтня, після виборів.

Отже, по всіх ЗМІ, які ще не в українських руках і не служать Україні, в т. ч. в таких виданнях, як газети „Комуніст”, „Ветеран України” та ін., лунають прямі погрози на адресу незалежності України. Постійно завдаються образи на адресу національних героїв України та діючого президента. Їх порівнюють з фашистами, а президента прямо з Гітлером і т. д. Хоч такому собачому гавканню ніхто з нормальних людей не вірить. Адже комуністи завжди мали свою історію, говорили, що хотіли та вішали всякі ярлики тим, хто тверезо мислив. Хто не знає, що сталіністи називали „агентами міжнародного імперіалізму” та „шпіонами” і своїх. Серед них Зинов’єв, Каменєв, Єжов, Бухарін, Тухачевський, аж до самого Берії та маршала Югославії – комуніста міжнародного значення Йосипа Броз-Тіто. Але образа – є образа. І за неї повинно бути й відповідне покарання для будь-кого. Хоча і не значне.

Ось така антиукраїнська істерія твориться щодня. Особливого розмаху вона набрала під час святкування 65-ї річниці створення УПА. По всіх телеканалах споконвічні вороги українства – комуністи ображали героїв українського визвольного руху, ще живих ветеранів УПА, погрожували їм. Вони навіть перекручували окремі рішення Міжнародного Нюрнберзького трибуналу, який відкинув брехливі наклепи на український визвольний рух з боку сталінського прокурора Руденко і т. д. Під час святкування ювілею створення УПА у Криму теж відбувалась антиукраїнська вакханалія проти української незалежності під державними прапорами Росії. У Симферополі якийсь полковник Мельников ображав всю Україну як державу, діючого президента. Закликав до посилення антиукраїнських ворожих дій всіх кримчан тощо. І, уявіть собі, скільки таких мельникових у Криму та по всій Україні? Хоч вони вже на пенсії, але ще не похилого віку… Вони, мабуть, нащадки колишніх військових та каральних органів НКВС, КДБ, батьки яких облюбували та поселились у теплих регіонах України і продовжують й надалі війну проти України, як у минулому їх діди та батьки. Уявіть собі, що ті мельникови не брали участь "в защите Родины" у Другій світовій війні, але їм пенсії нараховують у кілька тисяч гривень. Тепер порівняйте, які розміри пенсій у справжніх „защитников Родины” від фашизму? Маю на увазі не генералів Івана Герасимова та йому подібних українофобів, а рядових ветеранів – учасників бойових дій у роки Другої світової війни. Та доки Україна ситно годуватиме своїх ворогів та ігноруватиме колишніх рядових солдат та воїнів УПА?!

У ці жовтневі дні 2007 року скоїли ще більше й інших антиукраїнських злочинів. Зруйнували пам’ятники героям України у Полтаві, Харкові та інших місцях України. Навіть на вершину найвищої гори Говерла добрались та зруйнували пам’ятні відзнаки нашої національної гордості. Звичайно, винних не буде знайдено, як завжди. Бо вони, тобто замовники – „недоторканні”. Та хіба невідомі?! Звичайно, з Москви їх не привезли.

На превеликий жаль, наші компетентні правоохоронні органи продовжують діяти за якимось „обмеженим статусом”. Забуваючи, що ми у себе вдома, у своїй хаті. І конче треба „підмітати та провітрювати всі кімнати”, малі й великі, бо ніхто за нас цього не зробить.

Далі вже надоїло повторювати про те, хто повинен „взяти слово”.

Микола САВЧУК

Трибуна

 

12 листопада 2007р. -->