Захищав Україну на Сумському, Харківському та Запорізькому напрямках: історія нацгвардійця Владислава Бурханова

Свою історію Владислав розповів Суспільному до Дня Національної гвардії України, який щороку відзначають 26 березня.

Владислав Бурханов родом із Чернігівської області. Нині живе на Закарпатті. Розповідає, до Нацгвардії долучився у 2017 році:

"Там була строкова служба, потім вирішую підписати контракт, під час контракту я розумію, що я хочу бути там більше ніж солдатом, мені це цікаво, я себе в цьому знайшов, хочу бути офіцером. Вступаю в Національну академію Національної гвардії України, щоб стати офіцером за спеціальністю "Право", тобто я юрист. Але все змінює повномасштабне вторгнення 2022 року: у нас достроковий випуск, ми з Києва евакуюємося в Золочів, нам дають звання лейтенантів і ми їдемо на війну".

Владислав каже: тоді разом з побратимами стримував наступ росіян у Сумській та Харківській областях:

"Був командиром зводу, потім став командиром роти, зібрав свій перший підрозділ реально вмотивованих людей різної вікової категорії і ми поїхали на Куп'янський напрямок. На Куп'янський напрямок в мене було дві ротації. За 2023 рік я два рази туди їздив, потім приїхав. Місяць була в мене відпустка, і моїх хлопців відправляють на Запоріжжя, на контрнаступ. Ось зриваюсь звідси з дружиною, машиною ми їдемо в Полтаву, бо я там служив. І з Полтави я їду уже туди до хлопців на Запоріжжя. Там я вже зіштовхнувся саме з тією війною, яка є зараз, тобто FPV, дрони, скиди, масовані штурми".

На запорізькому напрямку Владислав отримав поранення.

"Я йшов по своїх хлопців. І коли ми дійшли до точки, ми з хлопцями просто десь розминулись. Було прийняте рішення виходити назад. Ось, і не дійшов я буквально метрів може 20 до позиції, там, де вже наші хлопці стояли, над нами завис дрон. Я підняв голову і зійшов з тропи (є в нас теж термін "тропа" — це умовно межа, де можна пройти полем з мінами). І коли ми йшли, задивився на дрон і все, зійшов з тропи, наступив на міну. Труситься картинка, тут хлопці підбігають, тебе беруть, накладаємо турнікети, тебе відтягують, і далі етап евакуації дві години", — розповідає нацгвардієць.

Далі було лікування в різних медзакладах:

"У Полтаві вже проходив решту лікування, це тобто формування самої культі, і вже подальше її загоювання, підготовка до протезування. Я знайшов знайомих, побачив, що хочу от таку ногу, мене сконтактували з дуже гарним протезним центром, потрапляю туди на консультацію і попадається мені реабілітолог Маша, за що дуже вдячний, поставила на ноги, тепер я їжджу на машині, я бігаю, я ходжу. Загалом, якщо не видно протеза, не можна сказати, що там в мене є якась ампутація".

Зараз Владислав Бурханов служить у Закарпатському підрозділі Нацгвардії. Він помічник командира військової частини з питань ветеранської політики:

"Відчуваю, що я приношу користь. Я знаю, що треба змінювати, в який бік і як воно повинно працювати. І потреба ветеранів одна, повсюди. І ми, ветерани, знаємо, що для таких самих, як ми, необхідно в той чи інший період їхнього життя".