З пензлем і фотоапаратом, або Верховина в об’єктиві художника Андрія Коцки

П’ять років на Верховині

Закінчивши Ужгородську півце-учительську семінарію, у 1931 році Андрій Коцка обрав шлях народного вчителя двокласної народної школи в селі Тихий тодішнього Великоберезнянського округу. У віддаленому селі в горах вчителював п’ять років. Спочатку молодий вчитель приніс у сільську школу вапно в рюкзаку з Ужгорода, побілив стіни дерев’яної будівлі, а вже після цього розпочав заняття з учнями. Ті далекі кілька років, які Коцка провів у верховинських селах, на все життя подарували йому теми для мистецької праці. У своїх спогадах він напише:

«У ті роки я й подумав уперше: чи не стати би художником? Та легко сказати… Після семінарії мене направили вчителювати в Тихий — глухе село на Верховині. Бідність, хвороби, темрява і вісімдесят пар дитячих очей переді мною. Думав, не витримаю. А потім звик, оглянувся і вирішив, що мені пощастило. Справді: роботу вчительську я люблю, фарби завжди під рукою. А краса ж яка! П’ять років я прожив у Тихому і постійно відчував радість. Здається, сама душа співала. Там і знайшов себе як художник».

Художник Андрій Коцка на початку 1940 х років.

З собою на Ужанську Верховину вчитель, окрім художницького реманенту, прихопив і фотокамеру. Завідувачка Меморіального будинку-музею народного художника України Андрія Коцки в Ужгороді Олена Мясіщева у передмові до альбому про його життя та творчість згадує, що в міжвоєнний період XX століття молодий художник щиро захопився фотографією:

«З великою насолодою він не тільки фотографує, але й сам обробляє світлини. Фіксує на камеру життя селян, красу природи. Багато фотографій, які зберігаються в фотоархіві митця, дають змогу побачити реальний, неприкрашений побут краян очима Андрія Коцки. Через усе життя Андрій Андрійович проніс любов до фотографії. Це допомогло йому відновлювати події та деталі, які з часом забувалися протягом 60-річного творчого шляху».

На сільській дорозі. Ужанська Верховина, 1930 ті роки. Фото Андрія Коцки.

Саме у 1930-х роках художник-початківець з Ужгорода Андрій Коцка відкрив для себе два головні напрямки свого малярства — краєвиди та люди Верховини. Значення верховинського середовища у своєму житті він завжди підкреслював. З цього джерела вийшла вся його творчість. Саме там, у гірських селах, радість відкриття світу й запал молодості сформували основи малярства Коцки. До засвоєного від учителів додалися власні спостереження й той самий первісний мистецький поштовх, а далі вже тривав шлях постійного вдосконалення. Перші досягнення від побаченого й створеного після вчителювання в Тихому, серед карпатської природи, було закріплено виставкою 1935 року та її оцінками від митців і критиків.

Діти на Ужанській Верховині, 1930 ті роки. Фото Андрія Коцки

У пошуках виразних типажів

Верховинські творчі пошуки Андрія Коцки мотивували художника віднайти виразний типаж закарпатців, знайти свою оригінальну «мову», якою можна розповісти про їх обличчя, постать, одяг і оточення. Уже за самими силуетами людей можна впізнати регіон Закарпаття, змальований митцем на полотнах. Відтак поступово одна з головних тем майстра — ідеал верховинської жінки — виходить на новий мистецький рівень.

Жінки з коровою на Ужанській Верховині, 1930 ті роки. Фото Андрія Коцки.

Саме жінок і дітей — те, що найбільше любив малювати Коцка, можна побачити на кількох світлинах, зроблених художником на Ужанській Верховині у зимовий та літній періоди початку 1930-х років. Попри те, що моделі на його полотнах вписуються у класичні композиційні схеми, які найкраще відповідають станові статичності, спокою і споглядальності, фотографії Андрія Коцки динамічні, зроблені в репортерському стилі.

Діти біля школи на Ужанській Верховині, 1930-ті роки. Фото Андрія Коцки.

Як і багато мандрівних фотографів-етнографів 1920–1930-х років XX століття, художник з Ужгорода фотографує здивованих дітей біля школи, групу людей на ринку худоби, жінок, що проходять вулицею, женучи худобу — корів та кіз — сільське життя без прикрас на тлі природи. Ці знімки оцифрували у Меморіальному будинку-музеї народного художника України в Ужгороді. Інші фото, зроблені самим Коцкою, ще чекають у фонді музею на своїх дослідників.

Жінки у народному одязі на Ужанській Верховині, 1930 ті роки.

На доступних для споглядання нам світлинах — жінки й діти — у народному одязі бойківсько-лемківських етнографічних меж Закарпаття. На початку XX століття комплект такого традиційного жіночого вбрання складався з короткої сорочки, спідниці, фартуха, безрукавки, гуні, головних уборів та взуття. У літню пору жінки й діти часто ходили босоніж. На одній зі світлин фотограф зловив момент, коли одна з жінок, ступаючи по болотистій ґрунтовій дорозі, несе в руках шкіряні чоботи — недешеву рідкість того часу для селян, яку одягали на ноги здебільшого на службу до церкви.

У селі на Ужанській Верховині, 1930 ті роки. Фото Андрія Коцки.

У середовищі природи й сільського життя

У верховинських пейзажах і фотографіях художника збережена свіжість сприйняття молодої людини, яка потрапила у середовище природи й невіддільного від неї сільського життя, зіткнулася з матеріальністю цього світу і поєднала її з романтичною піднесеністю Закарпаття. Це підмітив свого часу чеський поет і мистецтвознавець Ярослав Затлоукал:

«Коцка працював кілька років на Верховині, де пізнав біду людей і примітивність їхнього життя. З великою любов’ю він віднісся до романтичного пейзажу в околицях Ужка. Тут виникають Коцкові темні, аж похмурі пейзажі в насичених землистих кольорах». Цю атмосферу він вловлює і в об’єктив фотокамери.

Художник і мистецтвознавець, дослідник закарпатської школи живопису Михайло Сирохман так пояснює створення темних пейзажів майстром: «Вони не просто темні чи похмурі, це якраз і є безпосередні враження від інакшої матеріальності: художник живе в селі, він бачить, що взимку сніговий покрив не лише пишно білий — сніг також притоптано ногами людей і худоби, він “застарілий” на дахах і дещо “втомлений” від регулярного танення й замерзання. Йому вдається створити живописну манеру для передачі цього знання і цих відчуттів. Для зображення інших пір року так само використано скупу палітру переважно земляних кольорів. Однак уся матеріальність світу села, його автохтонність огорнута флером романтизму, що йде від душі автора і забезпечується композицією. І, звичайно ж, малярською технікою, сміливим “експресіоністичним” нанесенням фарби».

На ярмарку худоби. Ужанська Верховина, 1930 ті роки. Фото Андрія Коцки.

Світ мистецтва Андрія Коцки йде від реалій, атрибутів, етнографії — це чиста живописна радість, що дарує відчуття щасливого спокою. Він — один із творців тієї гірської романтики краю, впізнаваної на картинах майстрів закарпатської школи живопису. Справжню атмосферу життя і творчості художника можна відчути у меморіальному будинку-музеї в Ужгороді, з невеликою терасою, прекрасним видом на місто та аурою присутності митця. Цінними експонатами музею є численні полотна, ескізи, рисунки, книгозбірня, фарби та пензлі, особисті речі Коцки: валіза, з якою він вирушав у закордонні поїздки, скрипка, документи… А також — старі фотографії, які відкривають для нас ще одну сторінку захоплення і творчості видатного живописця.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Михайло Маркович, спеціально для Varosh