"Ми бачили страшні речі, але командири завжди були поряд", — помічник гранатометника 128 бригади Володимир

"Вмію працювати з різними гранатометами, в тому числі натівськими протитанковими ракетними комплексами Javelin та NLAW, допомагав іншим нашим бійцям освоїти їх. Багато разів брав участь у боях — бачив ворогів за кілька сотень метрів, а російські "вертушки" обстрілювали нас із висоти менше сотні метрів. Звичайно, було страшно, але потім страх минав", — розповів воїн.

Під час одного такого бою військового поранило. Вони разом із танками вели наступ, а росіяни відстрілювалися з артилерії й мінометів. І кілька артилерійських снарядів вибухнули безпосередньо біля Володимира. "Не знаю, як я вцілів, мабуть, у сорочці народився. Тільки осколок влетів у руку й була важка контузія. Ще кілька осколків вдарили по касці, яка фактично врятувала мені життя. Я сам зумів вибратися в безпечне місце, звідки поранених забрала "буханка", — згадує воїн. Кілька тижнів він лікувався, затим повернувся в частину.

"У підрозділі дуже багато чого залежить від безпосередніх командирів. У нас вони хороші, адекватні – і взводний, і ротний. Офіцери бережуть солдатів, піклуються про них, це відчувається. Ми бачили такі страшні речі, які можна назвати пеклом, але командири завжди були поряд. Солдати таке дуже цінують", — розповів Володимир.

Вдома, на Хмельниччині, його чекають рідні й близькі. Захисник каже, що воює у першу чергу заради них.