Закарпатець Андрій Люташин скерував винищувач на колону окупантів. Як батьки згадують Героя

Андрій Люташин працював начальником служби повітряно-вогневої і тактичної підготовки бригади тактичної авіації, навчав польоту курсантів, ставив майбутніх пілотів-винищувачів на крило. З перших днів війни у 2014 році, коли російські окупанти ступили на українську землю, Андрій не вагаючись став на захист й до кінця був поруч зі своїми військовими побратимами. Поховали 47-річного майора на Алеї Слави в рідному Мукачеві.

"Він пішов стопами батька"

Андрій Люташин народився у родині військових. Мама — українка, працювала з авіаційною технікою, батько — росіянин, 33 роки присвятив військовій авіації. Через них Андрій і обрав професію пілота.

"Він пішов стопами батька. Батько був воєнним льотчиком. Я служила теж у льотній частині, яка була у Мукачеві. Потім у Василькові", — каже мати Людмила Люташина.

"Вийшло так, що він обійшов мене на всіх напрямках. Якщо почати з того, що перші навички льотної роботи ненароком ми прищепили йому тут. У льотчиків є така річ — заняття на тренажері. Я брав товариша з собою, садив його туди в кабіну і він за мене наліт набирав. І тому, напевно, льотчик із нього вийшов кращий, ніж я", — розповідає батько Олександр Люташин.

Після школи Андрій вступив до Чернігівського військового училища. Далі — служив в Умані, згодом у Борисполі 10 років пропрацював пілотом-інструктором і навчав курсантів.

"В інструктори відбирають найкращих. Тобто він не тільки літає добре, він ще й готується навчати молодь. Він 10 років був льотчиком-інструктором. Ну і як завжди почалось скорочення. Його туди-сюди — перевели його на вертольоти. Точніше погодився він під Київ на вертольоти. Пройшов теоретичну підготовку. Політав на ньому, на цьому вертольоті. Питаю: "Ну як?". Він каже: "Досі не зрозумію, як ця штука літає".

Пішов захищати Україну в 2014-му році

Мама героя розповідає: в якийсь момент син вирішив повернутись до цивільного життя. Однак у 2014, коли почалася війна, не вагаючись поновився на службі у складі бригади тактичної авіації. "Ми навіть не знали, що він у зоні АТО був", — розповідає мама.

З 24 лютого 2022 року чоловік брав участь у бойових діях — захищав небо над Україною від ворогів. "Якось дивилась телевізор, кажу: "Знаєш, сину, піду у військкомат і візьму автомат". А він каже: "Мамо, у мене на всіх патронів вистачить. І вистачило".

Про події із фронту батькам не говорив, аби не хвилювалися. Мама Людмила каже: дзвонив син щодня не менше двох разів. Востаннє так було 7 березня, а вже 8-го зв'язок зник. "І от через місяць ми тільки дізнались...Серце відчувало".

8 березня Андрій загинув, він скерував палаючий винищувач на колону окупантів, що сунула на столицю.

"Андрій сказав: "Я їм в руки не дамся". Він відстріляв. У нього вже нічого в літаку нема. Це було село Березівка, Бучанський район. На Житомирській трасі. Там йшла колона. І він пішов у ту колону. Ми місяць не знали".

В Андрія залишилися дружина Тетяна та двоє синів.

Суспільне Закарпаття