«Війна – це найгірше, що може статися з людиною, але хтось мусить вибити орків з України», - військовий 128-ї бригади

На черзі - розповідь солдата Олександра.
– 22 лютого, за два дні до вторгнення Росії, я вивіз своїх рідних із Києва на Закарпаття, а сам пішов у військкомат. Хоча під мобілізацію не підпадав – до того в армії не служив, працював у Києві ІТ-шником.
Потрапив у 128 бригаду і останні два місяці наш підрозділ тут – на передку. Гарячу їжу нам підвозять раз на добу, а з нею консерви, сухпаї, воду, заряджені павербанки. Спимо у виритих бліндажах. Виїхати звідси й помитися вдається раз на тиждень чи два, а якщо складна бойова обстановка, то сидимо без виїзду в цивілізацію й довше. Мобільний зв'язок нестабільний, хоча в ясну погоду можна додзвонитися до рідних і сказати, що все нормально.
Які враження? Війна – це найгірше, що може статися з людиною. Але мусить хтось бути тут і вибити орків з України. Звичайно, дуже хочеться додому. Повернемося після перемоги!
До теми
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
До цієї новини немає коментарів