Шандор Кордош – останній голуб’ятник Берегова

Історія з дитинства і сучасності – про хобі, яке втратило популярність на Берегівщині, проте водночас має потенціал розвиватися, – пише Varosh.

Далі – пряма мова.

– У моєму дитинстві “голуб’ятник” займав значне місце. Це була була чимала, огороджена сіткою-рабіцею, архітектурна форма. Немов хатинка на ніжках, з Т-подібною жердиною, на яку інколи вилітали її пернаті жителі. На неї постійно нарікали мешканці наввколишніх п’ятиповерхівок, мовляв це розсадник антисанітарії, тарганів (що було неправдою).

Але найважливіше, що всі у дворі називали власника цієї споруди –  “голубятніком” – архетипового дядька на ім’я Алєксєй Фоміч. Колишній моряк, міцний не по роках, мав залізні зуби, робив на балконі зарядку з гантелями, та задовбував дітей у дворі жартами на кшталт «А на болотє-на лугу стояла чашка творогу». Інколи вступав із малими в гучні конфлікти, що завершувалися то копанцями ногами моряка по дитячих велосипедах, то обстрілами голуб’ятні – зеленими яблуками чи шматками глини. Дітьми ми не любили Алєксєя Фоміча, та й дорослі діймали його скаргами до різних органів стосовно демонтажу голуб’ятні. А той відповідав: «Моя голубятня будєт стоять здєсь, как Крємль в Москвє», і одного разу навіть пофарбував її в червоний.

Традиційна селянська голуб’ятня при угорській хаті, Затисянський краєзнавчий музей.

Через багато років, коли не стало голуб’ятника, а потім і його голубника (на його місці постав вічно брудний і смердючий майданчик для сміттєвих баків, на який, однак, ніхто вже не скаржився), я усвідомив, що в нашому дворі багато років існував символ радянської міської культури, оспіваний у музичній, художній, кіношній і дворовій культурах. Не знаю, чи досліджував хтось природу цього явища – появу в міських дворах по всьому колишньому СРСР здебільшого корявих, з підручного матеріалу, різномастих будиночків, в яких палкі фанати розводили голубів. То був цілий світ, до речі, навіть афільований з кримінальним (адже певні породи голубів коштували чималих грошей), – зі своїми майстрами, адептами та неофітами. У закарпатських селах невеличкі голубники були звичним елементом. Голубів розводили як для естетичної втіхи, так і з утилітарною метою – “на пОливку”, себто, для бульйону, що часом практикував і вищезгаданий Алєксєй Фоміч.

Ці спогади спливли в пам’яті, коли я шукав заміну несподівано померлому самцю нашої горлиці (я теж пташник з дитинства). І пошуки привели мене до господарства Шандора Кордоша, котрий залишився, за його словами, останнім серйозним голуб’ятником Берегова. У його коморах, на задвірках старовинного мадярського будинку, сусіда найстарішого на Закарпатті поштамту – оселилося близько 150 птахів. Вони дивують і зовнішнім різноманіттям, і часом розмірами (деякі голуби – з молоду курку).

Птахи недешеві, проте й не надто дорогі: від 500 гривень до кількох тисяч. До Шандора приїздять здебільшого любителі голубів зі Львова і Тернополя. А він власне – частий гість на угорських виставках (бо є членом тамтешньої національної асоціації), попри чималий клопіт – перевезення птахів через кордон. Чоловік майже все життя віддав улюбленій справі: з дитинства і так уже сорок років. Колись мав папуг, співочих птахів, нині ж зосередився на голубах та трішки на декоративних півниках та курочках.

Шандор ладен без упину професійно оповідати про птахів. Каже, що має кількох колег у селах (Вилок, Дийда, Батьово). А ось у Берегові вже не знайдеш подібного за обсягом голубника. А були ж колись… Пан Кордош пригадує і Алєксєя Фоміча. Мовить із яскравим мадярським акцентом: «Конєчно. Но у нєго только ніколаєвскиє голубі билі».

Шандор знайшов для мене самця єгипетської горлиці, відомої як “горлиця, що сміється”, бо справді видає звуки, неначе “зловісний сміх”. Красень-альбінос Гейзо чи не одразу полюбив овдовілу самицю Настю – і це навзаєм.

Шандор вірить, що його хобі зацікавить молодь, відтак у Берегові і загалом на Закарпатті побільшає голубоводів.

Олег Супруненко, Varosh

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу