Ужгородка відзначила 100-літній ювілей: міськрада готує подарунок у розмірі 5 тисяч гривень

Ганна Дьяченко народилася 29 листопада 1918 року в Сибіру. Із липня 1941-го пішла в армію – навіть збереглося старе фото, зроблене тоді. Війну жінка пройшла аж до самого її завершення. На фронті працювала медсестрою, зокрема в евакогоспіталях – спочатку в Омську, згодом у Берліні, де, пригадує, бачила Рейхстаг… Згодом Ганна Іванівна потрапила в госпіталь у Польщі, де й познайомилася з майбутнім чоловіком Дмитром. Дмитро Іванович був військовослужбовцем, родом із Бєлгородської області. Одружилися влітку 1946-го, а наступного року в подружжя народився син Олександр. За направленням чоловіка разом із сім’єю у 1950 році перевели до Ужгорода, з тих пір Ганна Дьяченко і мешкає тут.

В Ужгороді Ганна Іванівна продовжила працювати медсестрою: спочатку у міській лікарні, потім – у лікувально-санітарному управлінні (тепер – Закарпатський обласний госпіталь для інвалідів війни і учасників ліквідації аварії на ЧАЕС). Її загальний трудовий стаж – 53 роки. Доглядає пані Ганну син Олександр з невісткою Іриною, вони живуть поруч. Часто навідуються й онуки Олександр та Вікторія.

Син Олександр розповів про трудовий шлях своєї матері, а також про те, що за століття їй довелося пережити. Разом із дружиною Іриною показали світлини молодих років і навіть трудову книжку Ганни Іванівни, де безліч записів, перший із яких датується ще 1937 роком. За словами сина ювілярки, навіть коли мама вийшла на пенсію, все одно хворі часто кликали її на допомогу, а Ганна Іванівна радо на це відгукувалася.

Богдан Євстафійович побажав ювілярці здоров’я та щасливих років життя. До слова, на сесію Ужгородської міської ради вже підготували проект щодо надання матеріальної допомоги Ганні Дьяченко у сумі 5 тисяч гривень.
Інформує прес-служба Ужгородської міської ради.
До теми
- «У критичний момент мозок вимикає емоції»: історія медика 128-ї Закарпатської бригади
- «Раніше ми стріляли кількістю. Зараз стріляємо точністю. Дрони коригують вогонь, і це кардинально змінило ефективність артилерії»: історія головного сержанта з позивним «Ярчук»
- «Alpa» в Ужгороді: як століття тому рекламували легендарну францовку
- «Мацур»: у 128-й Закарпатській бригаді створили власний бойовий наземний роботизований комплекс
- Про що писали газети в Ужгороді 100 років тому – у липні 1926 року
- Яка реліквія схована в хресті іконостаса греко-католицького кафедрального собору в Ужгороді?
- "Я формую менталітет воїна": інтерв'ю з американським інструктором 128 бригади Майклом
- Повернувся з-за кордону, щоб рятувати побратимів: історія воїна 128-ї бригади на позивний «Х’юстон»
- «Боєприпас зі збитого дрона впав на мене і... не здетонував»: історія Олега «Фанти» з 128 ОГШБр
- «Я тримав біля себе гранату»: боєць 128-ї бригади про найважчі бої
- “Втрачений Ужгород”: про що писали місцеві газети 100 років тому
- "Того дня мені довелося пройти 5 км, частину цього шляху я тягнув пораненого побратима": історія бійця 128-ї бригади
- "Кілька разів ворожа піхота застрибувала в наші траншеї". Історія командира роти 128 бригади, який безвилазно пробув на позиціях 343 дні
- "Ворог веде себе не по-людськи. Це скотина в обличчі людини": боєць 128 бригади Олександр з позивним Айдар
- Навчання під звуки скрипки: як в Ужгороді заснували першу в Європі школу для ромів
- У християн західного обряду сьогодні – Вербна неділя: історія та традиція свята
- Ужгород наприкінці ХІХ століття: в мережі показали унікальні фото
- Історія одного пам’ятника: Олександр Духнович
- Втрачений Ужгород: музеї та цінності, які втратило місто
- Позивний “Імпорт”: як IT-фахівець із Чехії став оператором дронів у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді

До цієї новини немає коментарів