Позивний “Імпорт”: як IT-фахівець із Чехії став оператором дронів у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді

“Я все життя прожив у Чехії. Ніколи не служив в армії. Працював проєкт-менеджером в американській IT-компанії. Моєю роботою було організовувати програмістів і керувати проєктами”, — пригадує боєць.

Після початку повномасштабної війни чоловік почав шукати спосіб допомогти Україні.

“Було важко просто дивитися новини і нічого не робити. Я дуже переживав за Україну”, — говорить він.

На початку 2023 року він почув на місцевій радіостанції про окопні свічки й вирішив зробити їх самостійно.

“Я подумав: це те, що я реально можу зробити. Почав виготовляти свічки у Чехії. Зробив приблизно дві тисячі й почав шукати спосіб передати їх військовим”, — згадує він.

Через знайомих він зв’язався з військовослужбовцем Збройних сил України, який воював на Харківському напрямку, і вирішив доставити допомогу особисто.

“Я взяв мікроавтобус, ми завантажили свічки і поїхали в Україну. Я тоді вперше побачив фронт. Побачив, як живуть солдати — у бліндажах під землею. І побачив багато зброї. Для мене це був шок”, — розповідає “Імпорт”.

Військові, каже він, були дуже раді допомозі.

“Я запитав їх: що вам ще потрібно? Вони відповіли просто — машина”.

Після цієї поїздки чоловік створив невелику волонтерську ініціативу й почав збирати гроші через інтернет.

“Люди почали донатити. За ці кошти ми купили автомобіль і антидронову рушницю”, — каже він.

З часом до допомоги долучилося більше людей.

“Один завод навіть подарував нам п’ять тисяч металевих чашок для свічок. У підсумку ми зробили понад 15 тисяч окопних свічок”, — розповідає військовий.

Для українського війська Імпорт зібрав допомогу на один мільйон двісті тисяч гривень, п’ятсот тисяч із яких — його особисті кошти. Однак із кожною поїздкою на фронт повертатися до мирного життя ставало дедалі складніше.

“Кожного вечора я лягав спати у теплому ліжку і думав: зараз тисячі солдатів сплять у холодних бліндажах. І я питав себе — чому я тут, а вони там?” — каже він.

Зрештою чоловік вирішив приєднатися до української армії та почав готуватися.

“Я купив цивільний дрон, окуляри й почав тренуватися. Спочатку на симуляторах, потім на справжньому дроні”.

Імпорт узимку 2025 року підписав контракт із Збройними силами України та обрав саме мотопіхотний батальйон 128 ОГШБр, адже в ньому служить його товариш із позивним Карабін, який володіє чеською мовою.

Свій позивний Імпорт отримав уже на фронті — випадково.

“Довгий час у мене не було позивного. Я служив із командиром, якого звали Карабін. По рації іноді запитували: «Це Карабін чи той, що імпортований із Чехії?» — жартує військовий. — Так і з’явився мій позивний — Імпорт”.

Навесні 2025 року я приїхав на позиції операторів дронів. Ворожої техніки, яка штурмувала б наші позиції, тоді вже майже не було. З технікою навіть трохи простіше — вона велика, її видно здалеку. А коли біжить один солдат — він маленький, ховається, маневрує, може залізти в кущі або в яму. Це набагато складніше”, — пояснює боєць.

Для нього критично не втратити ворога з поля зору.

“Якщо ворога проґавити, він може сховатися, а через тиждень-два знову з’явитися біля нашої піхоти. Наше завдання — передусім зупинити ворога. Не обов’язково одразу його знищити”, — додає він.

Про свою участь у війні Імпорт не говорив родині, щоб ті не переживали за нього:

“Друзі думають, що я волонтер. Вони не знають, що я на війні. Батьки не знають, сестра теж. Вони просто думають, що я допомагаю Україні”.