Військовослужбовець і соло-тато — історія мукачівського прикордонника Володимир Брижака

Для восьмирічного Максима рибалка з татом — улюблений спосіб провести вихідний. Після смерті дружини прикордонник Володимир Брижак сам виховує сина. Тепер майже весь вільний від служби час вони проводять удвох.

«Ми з ним і гуляємо, і вчимо уроки, і він також навчається в мене домашніх справ, виконувати всі роботи: прибирати в хаті, складати речі, такого плану», — каже прикордонник.

Життя Володимира було зовсім іншим. До переведення в тил він командував ротою прикордонників, у складі якої було 153 військовослужбовці.

«Мій позивний Бармалей, його мені дали мої колеги з побратимами, у зв'язку з тим, що я деколи буваю злий і недобрий, і на пам'ять від них маю ось таке колечко зі своїм підрозділом і позивним збоку», — розповів військовослужбовець.

Володимир родом із Кривого Рогу. На війні — з 2014 року.

На початку АТО майже не носив бронежилет і каску. Одного разу майбутня дружина Тетяна попросила вдягнути захист і надіслати їй фотографію. Він це зробив, а за кілька хвилин після цього почався артилерійський обстріл, під час якого отримав поранення.

«Я втратив свідомість хвилин на 40 приблизно, зі слів мого колеги. І мене встигли вже передати навіть 200-м тоді. Але через 40 хвилин від панічних криків колеги в бліндажі, я відкривши очі, спитав, хто? І побачив його великі білі очі. Він почав кричати: "Уже 300". Я його знов питаю: "Хто?" Кажу: «Віталік, нас двоє». А він каже: «Олександрович, тільки не чіпайте себе за лице». Було лице, все в крові. Я взявся за лице, подивився на руки, сказав йому просто, дай мені сигарету, я покурю», — згадує прикордонник.

Осколок від того поранення досі залишається в оці військового. Після початку повномасштабного вторгнення він знову повернувся на фронт.

«Ми приймали участь з даним підрозділом на Вовчанському напрямку, Сумському, Чернігівському. І саме останнє, що в нас було, це Курська операція на Російській Федерації», — розповів Володимир Брижак.

Під час перебування на повномасштабній війні він від дружини дізнався, що вона захворіла на рак. Володимир перевівся в тил, щоб бути поруч із родиною.

«Подорожували Закарпаттям, трохи Україною по різних областях, відвідували історичні місця. Намагалися якомога більше проводити часу разом, щоб насолодитися одне одним», — каже він.

У травні цього року Тетяни не стало. Відтоді Максим залишився з татом. Поки Володимир на службі, Максим відвідує літній табір. А вихідні вони намагаються проводити разом.

«Я з татом люблю гуляти. До бункера ходили. Лисицю бачили», — каже хлопчик.

Чоловік каже: іноді хочеться повернутися до своїх військових. Та зараз його найважливіша відповідальність — бути поруч із сином.

«Зідзвонюємось постійно, тримаємо зв'язок телефоном, відеодзвінки. Частенько відправляю їм посилки з різними смаколиками, для того, щоб підняти їм настрій. І так, завжди дзвонять, як з якимись проблемами, то можу дати їм пораду, як чи як вийти з тої чи іншої ситуації», — розповів прикордонник.