«Боєприпас зі збитого дрона впав на мене і... не здетонував»: історія Олега «Фанти» з 128 ОГШБр

34-річний Олег (позивний Фанта), солдат 3 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр, 11 травня може святкувати одразу три додаткові дні народження. Перший – коли підірвався на міні під час заходу на позиції, але вижив. Другий – коли під час евакуації його НРК атакував російський дрон-ждун. Солдат із відірваною вибухом стопою і великою крововтратою збив дрон із дробовика! А третій – коли боєприпас зі збитого дрона впав прямо на нього. І не здетонував…
Цей випадок – ще одна яскрава ілюстрація, як воює піхота 128 ОГШБр.
Олег – дуже досвідчений боєць. Він із Хмельницького, має вищу освіту й пішов у ЗСУ з самого початку повномасштабки. Брав участь у штурмах на Херсонщині, тримав оборону в Бахмуті й Соледарі, далі зі своїм підрозділом перебазувався на Оріхівський напрямок Запоріжжя. Олег неодноразово проходив через «м’ясорубку», тому набачився всякого.
Далі його пряма мова:
– Наша група добиралася на позицію шість днів, хоча це всього 12 кілометрів. Йшли тільки по кілька годин на добу, по сіряку, коли дозволяла погода. У кожного в рюкзаку десь по 35 кг спорядження плюс бронік, каска, зброя. Позиції – в зруйнованому артою й КАБами містечку, і ми вже бачили його, залишалося обігнути посадку й пройти проміжок між єгозою, всього метрів 500. Росіяни добре вивчили з висоти ймовірні проходи, тому дистанційно замінували їх. Територія суцільно замінована, але я бачив усі міни, хоча трава вже висока. І раптом вибух… Я інстинктивно впав і не зрозумів, що сталося. Думав, це не зі мною, хотів підхопитися і йти далі. А потім бачу – моя берця відлетіла метрів на 5, а на місці лівої стопи – кривава «розочка».
Товариші підбігли, наклали на стегно турнікет і повідомили по рації, що я «300». По дорозі ми обминули в посадці позиції підрозділу ГУР, які залишилися метрів 700 позаду. Хлопці почули вибух, прибігли й допомогли відтягнути мене в свій бліндаж. Фактично врятували мене, бо вже розвиднялося, і починали літати російські дрони. У них дуже хороший медик – він обрізав зайве з моєї «розочки», обробив рану й наклав ще два турнікети нижче коліна. А верхній, на стегні, поступово ослабив і зняв. Цим врятував мою ногу від ампутації вище коліна. Хотів зняти ще один турнікет, але я вже зблід від втрати крові, тому він вирішив не ризикувати…
Я пробув у бліндажі 12 годин, чекаючи, поки стемніє, і за мною вишлють НРК (наземний роботизований комплекс). Рана боліла так, що з’їв увесь знебол, який був. Але не знепритомнів. А коли приїхав НРК, біль одразу минув від викиду адреналіну – я знав, що мене чекає попереду: ту відстань, яку ми йшли 6 діб, треба було проїхати назад за пару годин, незважаючи на всі ризики.
НРК був відкритим, а не з капсулою, і це, як виявилося, добре. Мене поклали зверху, я взяв зброю, в тому числі свій дробовик, і ми рушили. Загалом до точки евакуації треба було проїхати 12 кілометрів. Іноді НРК пробуксовував, іноді щось об’їжджав, але оператор знав свою роботу. Ми мали об’їхати полями два села, і перед другим я побачив попереду оптоволоконного дрона-ждуна. Спочатку подумав, що це глюк, ввижається. Але «глюк» побачив мене, піднявся в повітря й почав заходити в піке. Цілився прямо в мене.
Ну, довелося ще повоювати. Я підхопився на здорову ногу й вихопив дробовика. Оператор НРК все бачив і пригальмував, щоб мені було зручніше. Я розумів, що маю час тільки на один постріл, і шмальнув у «ждуна». Збитий дрон упав прямо на мене, на поранену ногу. Від його лопатів досі синці на стегні. Я викинув дрон, і НРК рушив далі. Так і доїхав до точки евакуації, загалом дорога зайняла десь дві години. Коли мене зустріли хлопці, один вигукнув: «Ти бачив, що привіз із собою?» І показує реактивну гранату й підривник, які лежали в НРК біля мене. Упали разом із дроном і не здетонували. А я й не помітив, думав, викинув усе разом із дроном…
В лікарні мені зробили операцію, кажуть – усе нормально, на протезі нижче коліна можна навіть грати в футбол. Я й сам розумію, що мені пощастило, тому настрій нормальний. Плакати не збираюся. Те, що зі мною сталося, – найменше, що могло бути. Вже вирішив, що після лікування буду служити далі…
Ярослав Галас, офіцер 128 бригади
До теми
- Нюх, якому неможливо завадити: історія тандему прикордонника Олексія та його службового собаки
- Малюнки, екопоказ і сортування відходів: як в Ужгороді відзначили День охорони довкілля
- Ціни на продукти влітку: чого чекати українцям
- Приєднався до війська — де вже служать батько і брат. Ужгородець Павло через рекрутинг долучився до 101 бригади ТРО
- Після ампутації повернувся в підрозділ - Сергій на позивний «Веселий» про закарпатський діалект, поранення та повернення у стрій
- В Ужгороді відбувся меморіальний захід, присвячений трьом полеглим Героям
- Іпотерапія для ветеранів: на Закарпатті родини захисників провели день психологічного відновлення
- Сьогодні – Трійця: традиції, прикмети та головні заборони свята
- «Знахідки, які розповідають»: в Ужгороді видали каталог артефактів з розкопок замкової церкви Святого Юрія
- Ветерани та військовослужбовці на Закарпатті отримують якісну та безоплатну стоматологічну допомогу
- «Tolkовий Світлячок» уперше завітав до учнів Іршавської громади
- "Я формую менталітет воїна": інтерв'ю з американським інструктором 128 бригади Майклом
- На Закарпатті навчання у школах завершили більш ніж 11,2 тис. випускників
- Життя, подароване незнайомцем. Історії, що продовжуються завдяки донорству
- Безбар’єрність – це про повагу: як Закарпатський кардіоцентр створює простір, доступний для кожного
- Повернувся з-за кордону, щоб рятувати побратимів: історія воїна 128-ї бригади на позивний «Х’юстон»
- Закарпатський осередок ГО "Захист держави" та Вилоцька селищна рада Берегівського району підписали Меморандум про співпрацю
- В Ужгороді презентують артпроєкт в межах Національного тижня безбар’єрності
- Як закарпатська Колочава будує власний європейський курс: від документів до міжнародних фондів
- Майже 45 років записів: в Ужгороді презентували третій том «Щоденників Івана Чендея»

До цієї новини немає коментарів