Москаль: «Вихід із глухого кута із «Законом про освіту» виявився саме там, де вказувало Закарпаття»

– Вихід із глухого кута, в який Україну завів «Закон про освіту», виявився саме там, де вказувало Закарпаття, – заявляє Геннадій Москаль.

– Усе, чого добилися розробники закону, – це розсварили Україну із сусідами з Євросоюзу і спричинили дурний, нічим невмотивований ажіотаж із навішуванням образливих ярликів на представників національних громад (які є цілком законослухняними й патріотичними, що підтверджує їхня участь в АТО). У підсумку безграмотний закон цілком прогнозовано розбили в пух і прах на Парламентській асамблеї Ради Європи, а те, що висновок Венеціанської Комісії буде таким же, якщо не жорсткішим, не викликає жодних сумнівів. На останніх двосторонніх зустрічах із угорською делегацією міністр освіти і науки пані Гриневич здалася без бою, пішла на всі поступки і дала привід для заголовків у ЗМІ на кшталт «Україна капітулювала перед Угорщиною». Мені, як держслужбовцю, соромно, що в уряді працюють непрофесіонали, які через свою некомпетентність, по-перше, незаслужено виставили Закарпаття якимось сепаратистським регіоном, а, по-друге, зробили те, що протягом трьох останніх років не вдавалося Росії з її всіма спецслужбами – розсварили Україну із сусідніми країнами Євросоюзу.

Тепер цілком очевидно, що заяви Закарпатської ОДА та звернення обласної ради з проханням направити закон перед підписанням на експертизу в європейські інституції, були вірними.

Нижче надаю пані Гриневич два документи, які вона зобов’язана були знати перед тим, як братися за розробку закону й пропонувати його спочатку Верховній Раді, а затим і Президенту.

Перший – Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною та Угорською Республікою, ратифікований Верховною Радою України 1 липня 1992р. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/348_004

Стаття 17 Договору гласить:

"Договірні Сторони у повній відповідності з "Паризькою Хартією для нової Європи" ( 995_058 ) та іншими відповідними документами Наради з безпеки і співробітництва в Європі заявляють про свою переконаність в тому, що дружні відносини між їхніми народами, а також мир, справедливість, стабільність і демократія вимагають, щоб етнічна, культурна, мовна та релігійна самобутність національних меншин користувалась взаємним захистом і для її забезпечення повинні бути створені всі необхідні умови. Сторони вживуть односторонніх та спільних заходів для сприяння виконанню цих зобов'язань у відповідності з підписаним 31 травня 1991 року документом - "Декларація про принципи співробітництва Української РСР і Угорської Республіки в галузі забезпечення прав національних меншин" ( 348_322 ) - та Протоколом до неї".

Другий документ – Декларація про принципи співробітництва між Українською РСР та Угорською Республікою по забезпеченню прав національних меншостей. Підписаний він ще до здобуття Україною незалежності – 31 травня 1991р., а проте чинний, як і інші міждержавні документи http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/348_322

Пункт 10 Декларації гласить: «Сторони погодилися забезпечити належні можливості національним меншостям для навчання своїй рідній мові чи своєю рідною мовою на всіх рівнях навчання».

Якби Міносвіти перед тим, як братися за розробку «Закону про освіту», знало хоча би ці два документи, в України з її сусідками не виникло б жодних проблем!