«Я і сьогодні вірний професії, якій присвятив більше 20 років життя» (ФОТО)

З нагоди свята в управління Державної служби охорони завітав колишній начальник Ужгородського відділу і просто відданий своїй справі міліціонер, а сьогодні пенсіонер - Юрій Гапак. Минуло майже вісім років, відколи він пішов на пенсію. З того часу багато чого змінилося, та незмінним залишився багаторічний досвід Юрія Юрійовича.

Колишній начальник Ужгородського міжрайонного відділу ДСО при УМВС в Закарпатті Юрій Гапак пройшовся коридорами управління. З усмішкою на обличчі та блиском в очах згадує роки служби. Сьогодні міліціонер вже на пенсії, але, як і в роки відповідальної служби, сповнений бадьорості й оптимізму. З радістю одягнув форму й ступає коридором, по якому віддано ходив багато років.

- Все таке рідне, близьке, - ділиться враженнями Юрій Юрійович. - Майже нічого не змінилося, хіба що таблички на кабінетах.

Радо пенсіонера зустрічає начальник відділу кадрового забезпечення УДСО підполковник міліції Василь Гольча.

- Я щиро дякую, що ви заглянули до нас в гості, - з теплими словами звернувся він до Юрія Гапака. - В Державній службі охорони вам завжди раді. Прийміть вітання від усього колективу з нагоди свята. Щиро вітаю вас! Здоров’я, успіхів та ще довгих років життя, сповненого радості.

Вручив Василь Гольча колишньому начальнику невеликий подарунок - книгу про УМВС. В свою чергу, Юрій Юрійович радо розповів, яке воно – життя міліціонера на пенсії.

- В 2006 році я пішов на пенсію. Не один рік минув, а відчуття - ніби вчора. Служба в УДСО – мої найкращі роки. Є багато чого згадати, можу багато про що розповісти, але тільки не про те, яким є життя на пенсії. Адже тільки вийшовши з будівлі УДСО, я опинився на новій роботі. Нудьгувати у вирі щоденних турбот не довелось. До речі, моя сьогоднішня робота в інкасаторській службі напряму пов’язана з охороною. Можна сказати, я - вірний професії, якій присвятив більше 20 років життя, і сьогодні.

- Ви розповідали, що хоч і вийшли на пенсію, роботою ДСО цікавитесь. Чи можете порівняти, якою служба була тоді, а якою є сьогодні?

- Роки ідуть, а з роками все змінюється, як закони, так і технології, менталітет людей… Тому порівнювати важко. В кількох словах скажу: зустрічаюся з працівниками нашої ДСО постійно. Звичайно, рівень служби зріс, дуже. З’явилися нові послуги. До прикладу, про таке задоволення, як «тривожні кнопки» колись можна було хіба мріяти. Читав я також, що з’явилася нова система охорони автівок. Я вважаю, безпека жителів держави - в надійних руках. Дай Боже й надалі процвітання, надійних партнерів, ну і грошей побільше, адже Державна служба охорони - на самозабезпеченні, а Україна переживає не найкращі роки.

- Повернімось в минуле. Скажіть, будь ласка, що спонукало вас обрати непросту професію міліціонера?

- Знаєте, я ніколи не мріяв бути міліціонером. Мій батько був водієм, от і я уявляв себе за кермом. Та сталося не так, як гадалося… Молодим парубком я працював на механічному заводі, навчався в училищі. Настав час, і мене призвали в Збройні Сили. Два роки служби у Москві, в караулі охороняв відомих осіб - так звану еліту. А коли відслужив, знову повернувся на роботу, але вже ненадовго. Адже мене направили в органи. Пам’ятаю цей день, як сьогодні – 6 травня 1983 року. Починав я з сержантської служби в патрульному наряді. Кожну другу ніч ми охороняли об’єкти пішим маршрутом. Наряд складався з двох осіб. Мали ми шинелі, радіостанції, тоді не було мобільних телефонів. Патрулювали ми пішки, погодинно - від одного до іншого об’єкту. Одночасно в 1985 році я пішов навчатися у Львівську школу міліції. І коли я вступив туди, мене поставили командиром відділення. Закінчив я школу міліції в 1988 році. Разом зі мною ще четверо чоловік з ДСО. Вийшли ми зі школи лейтенантами. Тоді якраз шукали командира мотовзводу,  колеги обрали мене. Потихеньку й далі рухався по кар’єрній драбині. Всього не розкажеш, але зізнаюся – я пройшов чи не всі посади, що були в службі, від патрульного до начальника. Крісло головного міліціонера УДСО я зайняв у 2004 році, ну а на пенсію пішов 31 грудня 2006 року.

- Що найбільше запам’яталося за роки служби?

- Ой, багато чого. Вірні друзі, цікаві будні. Багато курйозних випадків. Пам’ятаю, звернулися до нас громадяни, у яких білим днем з подвір’я покрали курей. От я з напарником рушили розбиратись і справу розкрили. Курей знайшли, тільки вже у звареному вигляді... Роми, що жили по сусідству, вирішили зварити бульйон на весь табір... Було багато різних випадків, і не таких смішних, але це не для преси.

- Юрію Юрійовичу, скажіть, будь ласка, до якої категорії людей ви себе відносите: люди, що працюють на тій чи іншій роботі заради кар’єри, грошей, чи тих, хто працює заради власного задоволення?

- Безперечно, другий варіант. Це було моє покликання. Я дуже любив свою роботу. Якби не так, то стільки б років не працював в ДСО. Оскільки я працював з задоволенням, то в мене виходило все добре. Моя любов до роботи допомогла мені досягнути кар’єрних успіхів. Я ніколи кар’єристом не був, але керівники в мені вбачали потенціал. Я завжди знаходив спільну мову з колегами, от і сьогодні, прийшовши в приміщення, де пропрацював більше 20 років, мене всі впізнають (посміхається).

Варто додати, що і справді, поки пройшли з паном Юрієм кілька метрів, до нього потиснути руку підійшли близько шести осіб. Всі з посмішкою зустрічали пенсіонера, вітали, дякували, бажали доброго здоров’я. В кулуарах працівники УДСО розповідають, що пан Юрій – людина, котра гідно заслужила всі свої медалі на формі.

Шляхом батька пішов і його син. Хлопець працює в Ужгородському міськвідділі УМВС. Днями пенсіонер проводжав його, разом з іншими правоохоронцями, в зону антитерористичної операції. З усмішкою на обличчі та з болем в серці…

Юрій Гапак каже, що хоч робота в органах внутрішніх справ сьогодні набагато покращилась, є умови, забезпечення, однак ніщо не замінить мирного неба над головою.

-Я щиро вірю, що не за горами мирне врегулювання ситуації на Сході. Не за горами щасливі будні! - Звернувся до працівників УМВС Юрій Юрійович Гапак. - Українці перестануть ховати своїх синів, і жоден батько не буде знати того, що відчув я, не буде знати, що таке відправити єдиного сина на війну. Що б не сталося, не опускайте рук, адже доля нашої країни, її дітей - у ваших руках. Я бажаю вам, колеги, терпіння, мужності, сил та здоров’я!

УДСО при УМВС Українив Закарпатській області

  Надіслати другу