«Встав, одягнув – і пішов жити далі». Гвардійський офіцер – про фронт, поранення і життя після протезування

Він знову поруч з солдатами і допомагає їм пройти шлях відновлення і знову відчути міцний ґрунт під ногами. Він – офіцер служби соціального супроводу 26 Закарпатського полку Національної гвардії України.
У 2022 році Владислав потрапив до військової частини, де продовжив службу після розподілу. Йому довірили формування першого підрозділу на посаді командира взводу – 30 військовослужбовців. Але війна швидко внесла свої корективи: під його керівництвом опинилися вже близько 120 бійців – фактично рівень відповідальності командира роти.
«Під час війни ніхто не питає, готовий ти чи ні. Ти або береш на себе відповідальність, або підводиш людей», – згадує Владислав.
Перший виїзд – одразу «на нуль». Разом із бійцями він виходив на позиції, проходив кілометри до крайньої точки свого сектору, де до противника залишалися лічені десятки метрів. Для нього командування ніколи не обмежувалося наказами – він ішов поруч із солдатами, показуючи власним прикладом, що означає відповідальність командира.
«Я вважав, що не можу вимагати від хлопців того, чого не готовий зробити сам. Якщо йду я – йдуть і вони», – запевняє гвардієць.
Навесні, під час виконання бойових завдань на одній із ділянок фронту, Владислав уперше зіткнувся з втратою побратима. Пораненого евакуювали до Харкова, але врятувати життя не вдалося. Саме тоді, зізнається молодий бойовий офіцер, прийшло усвідомлення справжньої ціни командирських рішень.
«Це був переломний момент. Після цього відповідальність відчувається інакше. Кожне рішення ти пропускаєш через себе», – говорить Владислав.
Згодом під час нічного виходу, через активність ворожих дронів, група затрималася на контрольній точці. Владислав, задивившись у темне небо, зійшов із тропи й підірвався на міні. Попри сильний біль і шок, він зміг зібратися, накласти собі турнікети. Побратими швидко винесли його з небезпечної зони та евакуювали. Уже в «швидкій» він зателефонував дружині, сказав, що поранений і попросив не хвилюватися.
Далі були лікарні, протезування та реабілітація. Владислав пройшов цей шлях із мінімальним власним залученням до збору довідок і оформлення документів – усі процеси супроводжувала військова частина. Протезування проходив у центрі «Без обмежень».
«Протез для мене – це як капці зранку. Встав, одягнув – і пішов жити далі. Я почав знову ходити, бігати. Це повноцінне продовження мене», – говорить чоловік.
Після відновлення Владислав прийняв рішення повернутися до війська. Сьогодні він – офіцер служби соціального супроводу у 26 Закарпатському полку НГУ. Каже, що саме тут може бути максимально корисним – допомагати тим, хто проходить той самий шлях, який він уже пережив.
«Я знаю цю проблематику зсередини: від моменту поранення до того, як знову стаєш на ноги. І я розумію, наскільки важливо, щоб цим займалися люди, які самі це пройшли. Я бачу підтримку командування і розумію, що те, що я роблю сьогодні, – не даремно. Це важливо для хлопців і для підрозділу. І я знаю, що можу допомогти», – резюмує гвардійський офіцер.
Історія Владислава Бурханова – не про втрату, а передусім – про відновлення, лідерство і оптимізм. Про силу людини, яка не дозволила пораненню визначити межі свого життя. Війна змінила його тіло, але не змінила характеру – відповідального, рішучого, готового бути поруч. І сьогодні, коли він допомагає іншим знову стати на ноги, його власний шлях стає доказом: навіть після найважчих випробувань життя не зупиняється. Воно триває. І треба йти перед. Крок за кроком. Впевнено і гідно.




До теми
- Тромб, який міг коштувати життя: як закарпатські лікарі рятують захисницю України
- Лікар-стоматолог Олег Орос лікує безкоштовно зуби ветеранам війни та військовим
- ТОП-10 закарпатських екскурсій
- Як чарівники із Благодійної організації "Знак надії" перетворюють переселенців на магів
- «Мав бронь, але пішов на фронт: історія 51-річного військового 128-ї бригади, який став піхотинцем»
- Напередодні Великодня Закарпастький осередок ГО «Захист держави» провів атмосферний мистецький майстер-клас із живопису у Старому Селі
- Писанки, паска й обряди: особливості Великодня на Закарпатті
- Як святкували Великдень на Закарпатті: традиції та вірування
- Чому у 2026 році Великдень святкують у різні дні та чи можлива спільна дата
- Народні традиції, що лікують: на Закарпатті Захисники виготовляли великодні елементи декору
- Ужгород готується до піку цвітіння сакур
- Шовдар, паски й плетені кошики: скільки коштує зібрати великодній набір в Ужгороді
- Як готують традиційну закарпатську паску?
- Шлях до дому: як евакуйований притулок «Спиридон» знайшов нове життя на Закарпатті
- Втрачений Ужгород: як на початку століття Великдень святкували
- Графік проведення пасхальних богослужінь та освячення пасок 4-5 квітня в Ужгороді
- У 86 і 87 – заради безпеки: подружжя з Донеччини оформило на Закарпатті свої перші закордонні паспорти
- "Якщо не допомагати, війна не закінчиться скоро": як у Мукачеві колишній військовий Артем Орел ремонтує машини для ЗСУ
- Офіцери 128-ї бригади відвідали побратимів, які повернулися з полону
- Історія одного пам’ятника: Йосип Бокшай і Адальберт Ерделі

До цієї новини немає коментарів