Найголовніше у його житті – робота в газетах: журналістові Івану Гудзоватому виповнилося 80 літ

    Тодішній редактор газети Василь Звонар насамперед познайомив Івана Степановича з трудовим колективом газети.

  - Будеш добре працювати, зарекомендуєш себе, неодмінно є кар’єра росту, - мовив Василь Юрійович до юнака.

    У той час у редакції газети працювали  молоді талановиті журналісти Олександр Сенинець, Василь Мельник, Олександр Усенко, Іван Сухан, Іван Печора, Євген Чернюк. У часопис прийшла  журналістка Наталія Бабинець, яка почала висвітлювати культурне життя. З перших днів добре вписалася в колектив також Магдалина Радик, яка стала висококваліфікованою друкаркою…

    Іван Гудзоватий взявся з ентузіазмом за об’єднання мистецьких сил району. Композитори Юрій Ломага, Петро Варцаба, Петро Світлик, Семен Мельник мали можливість друкувати ноти своїх пісень. Іван Степанович відновив роботу і тривалий час очолював літоб’єднання "Промінь". Зі своїми новими творами прийшли Дмитро Кремінь, Степан Жупанин, Іван Петровцій, Василь Кузан, Юлія Зейкан, Іван Мельник, Іван Шмулига, Семен Мельник… У кабінеті Івана Степановича часто можна було зустріти письменників Федора Зубанича, Василя Вовчка, Василя Кохана, Василя Густі, Василя Попа, журналістів Миколу Красняника, Василя Нитку, Івана Чоповдю, Євгена Ментору, Мирослава Дочинця, Василя Зубача.

    Із часом поповнили ряди газетярів журналісти Тетяна Палінчак, Михайло Ісак та Оксана Плескач.

    Василь Звонар часто любив хвалитися тим, що з редакції газети вийшли такі "акули пера", як Іван Гудзоватиий, який осідлав редакторське крісло воловецької районної газети, згодом був власкором "Голосу України"; Олександр Сенинець, який з часом став власкором газет "Закарпатська правда" і «Новини Закарпаття». Заслуговує доброго слова і письменник Василь Греба.

    Приємно, що дотепер не забуває про «Нове життя» сам Іван Гудзоватий. Обов’язково передзвонить до редакції, поцікавиться, як справи. У нього завжди гарний, піднесений настрій, до того ж – він повсякчас у доброму гуморі, не забуде пожартувати.

    Народився Іван Степанович 26 серпня 1944 року в с. Чертіж Жидачівського району Львівської області. Після закінчення Журавнівської середньої школи вступив до Миколаївського  профтехучилища. Тоді працював у м. Чорноморськ у тресті "Кримнафтогазрозвідка" висотником-монтажником. А потім була армійська служба.

    Після звільнення в запас працював мотористом автопарку Новороздольського гірничо-хімічного комбінату. Почав дописувати у багатотиражку "Зоря", водночас заочно  вступив на факультет журналістики  Львівського Франкового університету. А відтак журналістська дорога привела на Іршавщину. Спонукали його до цього друзі – студенти Анатолій Бабенко та Василь Горват. Тодішній редактор Василь Звонар, побачивши його здібності і невтомну працелюбність, призначив його відповідальним секретарем газети "Нове життя". У ті часи це була справді відповідальна робота.

Іршавський район став для Івана Степановича хорошою стартовою площадку, бо саме звідси його забрали на редакторську посаду у "периферійний" Воловець. Там його було призначено редактором газети "Світло Жовтня".

    У 1974 році став членом Спілки журналістів України.

     Найбільшого розголосу набув Іван Гудзоватий, коли працював у парламентському виданні "Голос України".

        Саме із публікацій в "Голосі України" співвітчизники у всіх регіонах держави і за рубежем дізнавалися про вкрай тяжку і небезпечну ситуацію, що склалася на Солотвинському солеруднику і рішучі дії обласної ради щодо поліпшення ситуації. Крім того, "Голос України" широко інформував про катастрофічні паводки на Закарпатті. Це газета, для якої  Закарпатська область, як і всі регіони України, дорога і рідна.

    З метою поглибленого вивчення життя населення області, поліпшення зв’язків із місцевими радами, читацьким активом, громадськістю, редакція газети та виконавчий апарат обласної ради проводили "Дні Голосу України" у Закарпатській області.

    Журналісти побували у м. Мукачево, де ознайомилися із виробничим процесом, умовами праці на провідних підприємствах.

    Цікавим було ознайомлення із експозицією народного музею імені Василя Тегзи, що в селі Грушево Тячівського району…

     …Протягом усього свого свідомого життя Іван Гудзоватий залишається істинним патріотом України, подвижником нового, прогресивного, на сторінках преси відстоював інтереси простих людей. У своїх матеріалах висміював крадіїв, хабарників, горе-чиновників. Він фанатично любить книгу і літературне слово. Зумів поєднати безмежне коло інтересів: краєзнавство, журналістику, публіцистику, художню літературу, філологію, етнографію, історію українську і світову.

Вже будучи на пенсії, Іван Гудзоватий побував у Сполучених Штатах Америки. Там проживають два його сини – лікар-хірург Ярослав і адвокат Роман. Має двох онуків – Софійку і Миколку.

    За час роботи в засобах масової інформації нагороджений спільною відзнакою облради і облдержадміністрації "За розвиток Закарпаття" та багатьма грамотами.

  - У Америці зовсім інше життя, - каже Іван Степанович. - Воно багато чим відрізняється від нашого. Та найголовніше – люди почувають себе соціально-захищеними, мають відповідну зарплату і пенсію. А якщо хочеш придбати квартиру або звести власний будинок, можеш узяти дешевий кредит  на 25-50 років. Однак, то не для мене. Побувши там, я знов повернувся додому, в Україну. Тепер проживаю в місті Калуш.

    На наостанок хочемо привітати Вас, Іване Степановичу, із 80-м днем народження! Міцного здоров’я, щастя і добра на довгії і благії літа!

 Василь ШКІРЯ,

Василь НИТКА.