«Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
![«Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»](/images/news/2024/4/max/437561436_407079975544335_3038790840222348143_n.jpg)
У перші години повномасштабної війни велика колона російської техніки зайшла в рідне село Андрія на Сумщині, що за 30 кілометрів від кордону з Росією. Семеро молодих хлопців, давніх друзів, того ж дня зібрали найнеобхідніші речі, посадили в автівки своїх дівчат і дружин і разом виїхали на Закарпаття. Через кілька днів, залишивши жінок у безпечному місці, хлопці пішли у військкомат. Андрію тоді було всього 18.
– Я просто пішов разом із друзями, – каже Андрій. – Було зрозуміло, що почалася справжня війна, я бачив російські колони в своєму рідному селі. І вирішив, як і інші хлопці, що треба воювати – по-іншому ніяк. Тоді взагалі не думав про свій вік, що не підпадаю під мобілізацію. Думав, якщо на «строчку» беруть із 18-ти, значить, і на війну можна. У військкоматі новобранців оформляла якась жінка. Глянувши на мій паспорт, вона сказала: «Тобі ж 18, куди ти зібрався? Йди додому чи до родичів…» «Хлопці в ЗСУ, а я вертатися? Записуйте й мене – ми всі разом». Вона подивилася на мене, наче я несповна розуму, але записала. Так я потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
Друзі попросилися в один підрозділ, і їм пішли назустріч – оформили в батальйон, який виконує завдання переважно в тилу, за кілька десятків кілометрів від лінії вогню. Однак як тільки з’явилася інформація, що новостворений підрозділ безпілотних літальних апаратів шукає бійців, усі хлопці перевелися туди. Андрій швидко освоїв роботу з дронами й почав виїздити на бойові завдання.
– Дома мене чекала дівчина, з якою ми вирішили одружитися й навіть запланували конкретну дату – під час моєї чергової відпустки, – продовжує Андрій. – Однак бойовий виїзд за три дні до відпустки мало все не зіпсував. Ми відпрацювали по ворогу – знищили дві машини й піхотну «СП-ку». І почули як до нас у посадку підлітають ворожі FPV-дрони. Один вибухнув десь збоку, другий теж. І тут чуємо – летить ще один, дуже близько, прямо на нас. А ми на віддалі від бліндажа в простенькому укритті. Дрон вибухнув за кілька метрів – у вухах свистить, нічого не видно від куряви. Ми кинулися в бліндаж і щойно залетіли туди, як почався обстріл із мінометів і ствольної артилерії. Бліндажу тоді добряче дісталося, снаряди лягали зовсім поруч. Але ми з товаришами вціліли, якщо не рахувати контузій. Після виходу з бойової позиції нас доставили в лікарню, хотіли госпіталізувати десь на тиждень. Але я відпросився. «У мене поважна причина – одруження», – кажу. І відпустили…
Через кілька днів, як і планувалося, Андрій поїхав додому й одружився. А після відпустки повернувся в свій підрозділ і далі виїздить на бойові завдання.
– Я розумію, що молодий і усвідомлюю, де знаходжуся. Але війна не стримувала мене від одруження – навпаки, підштовхнула, – пояснює Андрій. – Невідомо, чи повернуся додому й коли це буде. Тому треба здійснювати свої мрії, поки є можливість. Завести сім’ю, стати батьком… Треба користатися можливістю, бо може статися так, що всі мрії підуть прахом. Але я оптиміст! Воюю за свою дружину й майбутню дитину. Щоб вони могли спокійно бути дома, а не перетворилися на біженців, щоб їм ніхто не вказував, як жити…
-->
До теми
- «Які думки перед штурмом? Що все буде добре. Хоча кожен усвідомлював, що це може бути дорога в один кінець…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Ми зробимо все, аби ця війна не знищила життя наших майбутніх поколінь»: Історія закарпатського правоохоронця, який захищає Батьківщину
- «Ми раді вмотивованим і сміливим чоловікам і жінкам». Офіцер Нацгвардії - про роботу Центру рекрутингу в Ужгороді
- «Коли осколок влетів у бронежилет, було враження, що мене огріли по спині кувалдою..» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я відмовився від броні заради дітей. У мене двоє – донька й син…» Історія воїна 128-ї бригади
- Стоматологічна допомога на передовій: Історія мукачівського лікаря 128-ї бригади
- Юрій «Ведмідь» Гебеш: «Упевнений, якщо їх не зупинити, то ця війна точно торкнеться кожного – кожен будинок, кожну дитину, кожного батька і кожну матір»
- «Я воюю за своїх дітей, хочу, щоб вони, а також рідні й близькі, жили в нормальній країні»... Історія військового 128-ї бригади Вадима
- Любов буває різна. Історія про маму полеглого бійця з Карпат
- Джері: «На питання, коли закінчиться війна, у мене проста відповідь». Історія військового, який служить у ТЦК
- Закарпатські угорці відкрили кафе в Ірландії та назвали його на честь рідного села
- «Снаряд від танка влетів у бліндаж, де я ховався від обстрілу, і не вибухнув. Янгол-охоронець у мене точно є…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Пресофіцер 128-ї бригади Ярослав Галас: "Намагаюся писати про тих, хто бачить ворога на власні очі"
- «Може бути все, що завгодно, тому готуємось до всього». Як гвардійці проходять бойове злагодження
- "Я радий, що поранили мене, а не когось із хлопців" - історія розвідника з Ясіня
- Гранатометник "Вуйко". Випускник істфаку УжНУ, головний сержант Василь Лашкай захищає Україну з 2014 року
- «У мене угорське походження, і я вважаю, що моє місце тут – на передовій із бойовими товаришами…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я б не проміняв свій підрозділ на жоден інший…» Історія військового 128-ї бригади Василя
- Повний кавалер ордена «За мужність» закарпатець Олександр Козловський: «У нас є велика перевага – ми вміємо мислити нестандартно»
- «Шкода, що донька росте без мене. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя…» Історія бійця 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів