"Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
Під час розмови очі Юрія час від часу очі стають вологими, тож слова даються важко. До 24 лютого 2022 року він жив в Києві і займався улюблено справою – годував людей. Був професійним кухарем, напередодні вторгнення він – су-шеф великого київського ресторану, обслуговував послів й дипломатичні делегації.
«Зранку вибухи, летіли ракети, кілька днів з дітьми і дружиною ховалися від обстрілів в підвалі. Як з’явилася можливість вивести родину в безпечне місце, то відправив рідних за кордон, а сам пішов Збройні сили. 5 березня вже був однострої. Але потім для рідних це стало великим сюрпризом: вони не знали про мої наміри».
«Принципово вирішив, що не буду в армії кухарем. Після того, що я побачив після повномасштабного вторгнення, я для себе вирішив - маю зробити свій внесок в знищення ворога. Вирішив піти все ж таки на «передок». Потрапив 15-й окремий гірсько-штурмовий батальйон, став стрільцем».
«Що мене вразило? Це не люди, це навіть не звірі. Негідні, хитрі, підступні. Завжди нас, українців, вважали недолюдьми. Знищували голодомором. Мені бабуся розповідала як зерно вивозилося і люди з голоду вмирали. І коли служив в строкову службу, ще за Союзу, бачив як вони зневажливо до українців ставляться. Схоже це у них якісь внутрішні комплекси».
Яковлівка, Білогорівка, Володимирівка, Водяне.
Під Водяним отримав сильні контузії, далі шпиталь й висновок «обмежено придатний». Так й потрапив до ТЦК
«На фронті завжди підтримували друзі-побратим, родина. Відчуття плеча. Поряд з друзями легше переноситься. Там знайшов багато друзів. А от друзі, які буди в цивільному житті, якось відійшли на другий план, особливо ті, які не проходили війну, десь ховалися».
«Зараз дуже важко і образливо чути інколи від дорослих цивільних чоловіків питання на кшталт «А чого ти не там, а їдьте ви під Бахмут», і це при тому, що поряд зі мною тут служать хлопці, які пройшли фронт і той же Бахмут, а зараз тут роблять все, що би бути корисними Україні».
«А знаєте, в армії багато спеціальностей, далеко не всі стають штурмовиками.
Варто пам’ятати - ця війна стосується кожного справжнього чоловіка, ми не маємо право переносити на плечі дітей.
І ми переможемо, обов’язково переможемо – у нас дух є. Дух свободи. Ніколи не віддамо свою землю!»
-->
До теми
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
До цієї новини немає коментарів