"Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті

Під час розмови очі Юрія час від часу очі стають вологими, тож слова даються важко. До 24 лютого 2022 року він жив в Києві і займався улюблено справою – годував людей. Був професійним кухарем, напередодні вторгнення він – су-шеф великого київського ресторану, обслуговував послів й дипломатичні делегації.
«Зранку вибухи, летіли ракети, кілька днів з дітьми і дружиною ховалися від обстрілів в підвалі. Як з’явилася можливість вивести родину в безпечне місце, то відправив рідних за кордон, а сам пішов Збройні сили. 5 березня вже був однострої. Але потім для рідних це стало великим сюрпризом: вони не знали про мої наміри».
«Принципово вирішив, що не буду в армії кухарем. Після того, що я побачив після повномасштабного вторгнення, я для себе вирішив - маю зробити свій внесок в знищення ворога. Вирішив піти все ж таки на «передок». Потрапив 15-й окремий гірсько-штурмовий батальйон, став стрільцем».
«Що мене вразило? Це не люди, це навіть не звірі. Негідні, хитрі, підступні. Завжди нас, українців, вважали недолюдьми. Знищували голодомором. Мені бабуся розповідала як зерно вивозилося і люди з голоду вмирали. І коли служив в строкову службу, ще за Союзу, бачив як вони зневажливо до українців ставляться. Схоже це у них якісь внутрішні комплекси».
Яковлівка, Білогорівка, Володимирівка, Водяне.
Під Водяним отримав сильні контузії, далі шпиталь й висновок «обмежено придатний». Так й потрапив до ТЦК
«На фронті завжди підтримували друзі-побратим, родина. Відчуття плеча. Поряд з друзями легше переноситься. Там знайшов багато друзів. А от друзі, які буди в цивільному житті, якось відійшли на другий план, особливо ті, які не проходили війну, десь ховалися».
«Зараз дуже важко і образливо чути інколи від дорослих цивільних чоловіків питання на кшталт «А чого ти не там, а їдьте ви під Бахмут», і це при тому, що поряд зі мною тут служать хлопці, які пройшли фронт і той же Бахмут, а зараз тут роблять все, що би бути корисними Україні».
«А знаєте, в армії багато спеціальностей, далеко не всі стають штурмовиками.
Варто пам’ятати - ця війна стосується кожного справжнього чоловіка, ми не маємо право переносити на плечі дітей.
І ми переможемо, обов’язково переможемо – у нас дух є. Дух свободи. Ніколи не віддамо свою землю!»
До теми
- Ветерани Закарпаття створили обласну команду з адаптивного спорту. Репортаж з тренування
- «Кожен наш виїзд приносить користь – якщо не знищує ворогів, то принаймні пошкоджує їхню логістику. Це додає снаги…» Історія воїна 128-ї бригади Назара
- «Я змагаюся зі своїм тілом за можливість творити», - академік, народний художник України Володимир Микита
- Герої без зброї: начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Андрій Лісков про руйнівну війну, ризики та відбудову
- Історія охоронців українсько-словацького кордону: німецької вівчарки Каро та кінолога В'ячеслава
- «Я порадив сусіду, котрий ховається дома, навчити поводженню зі зброєю своїх дітей. Бо якщо воювати не хоче він, тоді доведеться їм…» - воїн 128-ї бригади
- Від спецефектів у кіно до виробництва вибухівки на війні. Як боєць бригади «Хижак» керує мануфактурою боєприпасів
- Амбасадор Закарпаття у Словаччині розповів, що думає про війну
- «На бойові завдання людей відправляють тільки після того, як упевняться, що вони досконало володіють технікою…» Історія Дмитра, бійця 128 бригади
- «Війна – це не строкова служба, тут усе по-іншому. Небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному плані набагато легше…» Історія бійця 128-ї бригади
- «На Запоріжжі наша мінометна міна влетіла прямо в люк російського танка, що рухався підтримати піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади
- Снайпер, офіцер, бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак: "Гіршого за Бахмут пекла я не бачив. Але найгірше, що висновків ніхто не робить"
- Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем
- «Я розумів, що рано чи пізно доведеться воювати, тому сприйняв мобілізацію нормально…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади
- Капелан Микола Багіров: «На війні Бога не ділять»
- Команда Eco Film Festival від Chysto.de оголосила переможців кінопремії імені Романа Жука, який загинув навесні 2022 року, захищаючи Україну
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
До цієї новини немає коментарів