«Крим це сторінка з нашого майбутнього» -- Павло Казарін на Re: Open Zakarpattia 2023

«Іноді регіональна ідентичність може суперечити національній. А іноді навпаки - коли ми говоримо про появу єдиної країни, ми не говоримо про знищення регіональних ідентичностей, -- вважає Павло Казарін.-- Наприклад, на Запоріжжі де ми були у складі бригади, ми побачили культ Махна: тут хлопці масово робили так звані тачанки. Це була піхотна бригада, яка ставила на пікапи трофейні кулемети і машини своє військові називали просто - Махно-1, Махно-2 і так далі. На кожній машині був махновський прапор. Я кажу, “звідки ви берете боєприпаси?” Відповідають: “виміняли у танкістів на тактичні окуляри” .

За словами Павла Казаріна,  багато наших стереотипів спростовуються своїм же досвідом. «Наприклад, існував стереотип, що найдорожче житло на Закарпатті, бо сюди не прилітає, немає комендантських годин тощо. Але насправді найдорожче житло - у прифронтових містах. У Краматорську, наприклад, господар тобі розповідає, що це найкраща квартира, поряд все є - універмаг, міська рада, коштує 1300 гривень за добу. Заїжджаєш, а там… Ти вночі виявляєш, що єдиний ревун, який сповіщає про повітряні тривоги знаходиться саме на міськраді. А повітряні тривоги тут кожну годину і замість того, щоб спати, ти всю ніч слухаєш ревун, - каже Павло Казарін.

Як каже журналіст-військовий, в армії важко бути “контрол-фріком”, який намагається контролювати всі процеси в житті. «У тебе є ілюзія контролю, а потім ти потрапляєш у армію. Бо як ти проконтролюєш, наприклад, траєкторію осколків? Коли прилітає снаряд - поза межами контролю знаходиться те, що буде далі, - пояснює Казарін. - Формула, що не буває атеїстів у окопах має свою логіку - людям потрібно у щось вірити, щоб мати ілюзію контролю, що ти, наприклад, домовився з Богом, аби проконтролювати ті обставини, які від тебе не залежать. І в армії є кілька типів людей: ті які вірять у Бога, які вірять в амулети, і третій - фаталісти.

Я із Сімферополя і з 2016-2017 років я звикав, що Крим - це сторінка з нашого минулого. Проте з 2022-го я звикаю, що Крим це сторінка з нашого майбутнього».

Федір Шандор, вважає, що на жаль, на війні теж є позитивні моменти, як і під час будь-якої кризи: «Найперший з них - зміниться політична карта. Більше немає Півдня, Півночі, Заходу, є єдиний електорат України». Він також назвав стереотипи про війну.

«У Сходу були стереотипи про нас, і навпаки, у нас - про Схід. Ми дивувалися: “Як то нема туалета у хаті? Чому вода у колодязі?” Ми давали місцевим жителям пароль від свого стар-лінка. Ми купляли ліки бабусям, яких ми не мали у своїх аптечках. Людям на Сході важко довіряти одне одного. Там сусіди - або друзі, або вороги, - каже Федір Шандор.- Найсмачніший борщ я їв на війні. Бо це від душі - з великим шматками м’яса. Коли тобі його роблять побратими. Щиро, без бажання обдурити. Нам доводилося пояснювати, що закарпатці - не бандерівці. УПА, ОУН були на Закарпатті, але не такі активні, як на Галичині. Треба було пояснювати, де є Закарпаття, що це не Угорщина. Були у регіонах питання: “А нашо ви сюди прийшли?” Одна родина, яка так сказала, пришла потім просити допомогу. Ми запитали прізвище, бо воно немісцеве і ми запитали: “ У якому році твій дід тут розстрілював місцевих мешканців?”. Він почервонів і більше не ставив таких запитань».

Якщо ми будемо весь час повертатися до питання місцевих-немісцевих, каже Федір Шандор, то ми ніколи не будемо рухатися до сучасності, а повернемося у часи неандертальців.

«Я зрозумів, які ми близькі насправді! Села Харківщини, Донеччини, Луганщині  україномовні. Ми говорили українською до місцевого населення, й вони переходили на чудову літературну українську, навіть кращу ніж у нас! Тобто, достатньо не переходити на мову агресора, щоб бачити реальний стан мовної ситуації. Я здивувався, що місто Слов’янськ - україномовне. Тут - козацькі хрести, потужна сільська історія. А поруч - Краматорськ, дуже російськомовний, з заводською історією, - каже Федір Шандор. - На Донеччині є таке село, Балогівка, тут живуть кілька сімей, які мають величезну ферму. На чому тримається їх бізнес? Навколо кордону, де можна було продавати».

Ще один стереотип, за словами Федора Шандор, який вдалося спростувати, що люди втрачають людяність на війні. «Не завжди, у час такої кризи її можна найкраще проявити. Чим більше ти Людина, більш терплячий, тим більше відкриваються тобі інші людина. Навіть коли спочатку ми не довіряли одне одному, то через людське ставлення це вдавалося швидко змінити», - додає Федір Шандор.

У Федора Шандора є оберіг - маленький медальйон носорога від молодшої доньки. У складні моменти це мотивує його триматися і думати, що колись він повернеться додому.

«Наш Головний Бог зараз - це Україна. Неважливо, хто у нього вірить, чи українець, чи угорець, чи словак, якщо він тут, на наших квадратних українських метрах визнають, наш Бог тут - це Україна», - резюмував Федір Шандор.