На Закарпатті скульптор та художниця Михайло та Магдалина Белень живуть 47 років разом

Михайло Белень виріс в багатодітній сім’ї, був дев’ятою дитиною. Його батько був майстром з виготовлення музичних інструментів, а мама – співала в церковному хорі, була вишивальницею і ткалею. Михайло ж став скульптором.

"Я вибрав скульптуру, тому що живопис – це колір, а скульптура – це тривимірність. Я з усіх боків відчуваю форму. Я навчався у найкращих елітарних вчителів Радянського Союзу. Є такі речі, до яких тобі дійти самому важко, а тут тобі професіонали все подають і покажуть, як треба працювати, як треба знати історію світової культури, світового образотворчого мистецтва", — розповів Михайло.

Михайло Белень створив пам’ятник листоноші Федору Фекеті, який встановили в Перечині.
"Це історична постать. Він помер у молодому віці, 1839 році. Він у мене виконаний в русі, спрямований у бік Тур’я-Ремети. У той час, коли він жив було бездоріжжя і він ходив горами, біля річки Уж, але був дуже фізично сильною людиною. Тому що долати близько 30 кілометрів з Тур'я-Ремети до Ужгорода і назад, – це було нелегкою справою".

Магдалина Белень в дитинстві мріяла стати лікаркою, за порадою мами пішла вчитися на художницю.
"Я завжди дуже любила малювати. Коли вступила до училища, і якщо задавали одне завдання – я його збільшувала в три, чотири рази. Я була енергійною, і кудись це треба було дівати", — розповіла Магдалина.

"Немає такої країни в Європі, де б не було її робіт. Одного разу вона представляла Україну на Всесвітній виставці кераміки в Буенос-Айресі, де є найбільший музей сучасної кераміки. Вона була єдиною з України, хто представляв Україну".
Михайло та Магдалина познайомилися в училищі, а згодом одружилися. Разом подружжя – 47 років.
"Сімейні цінності – це максимальна повага одне до одного. У мене є свої обов’язки. Більшої щедрості, поваги, найчесніше служити одне одному, я собі не уявляю якоїсь іншої жінки, окрім неї. Я собі просто не уявляю", — розповів Михайло.
Суспільне Закарпаття
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Життя, подароване незнайомцем. Історії, що продовжуються завдяки донорству
- Безбар’єрність – це про повагу: як Закарпатський кардіоцентр створює простір, доступний для кожного
- Повернувся з-за кордону, щоб рятувати побратимів: історія воїна 128-ї бригади на позивний «Х’юстон»
- В Ужгороді презентують артпроєкт в межах Національного тижня безбар’єрності
- Як закарпатська Колочава будує власний європейський курс: від документів до міжнародних фондів
- Майже 45 років записів: в Ужгороді презентували третій том «Щоденників Івана Чендея»
- У нацпарку «Синевир» вирощують рідкісну арніку гірську та інші лікарські рослини для екочаїв
- На Закарпатті зафіксували рідкісного чорного лелеку (ФОТО)
- «Рано чи пізно зброю до рук доведеться взяти кожному чоловіку»: закарпатський прикордонник про ціну нашої свободи
- В Ужгороді збирали підписи за надання Дню вишиванки офіційного статусу державного свята
- В Ужгороді відбулася зустріч-пам'яті до 104-ї річниці від дня народження письменника Івана Чендея
- Служба і дружба. Як ужгородські кінологи вчать собак розкривати злочини
- «Боєприпас зі збитого дрона впав на мене і... не здетонував»: історія Олега «Фанти» з 128 ОГШБр
- П’ять днів для відновлення сил: реабілітація закарпатських прикордонників після передової
- «Я тримав біля себе гранату»: боєць 128-ї бригади про найважчі бої
- Як на Закарпатті пробують закривати вакансії через прямий діалог бізнесу та молодих людей
- Соцмережі замість газет: як змінилося інформаційне поле закарпатських громад
- Ціновий фон: закарпатський ринок у загальноукраїнській тенденції сезонного підвищення і зниження
- На Закарпатті школярі вчилися спостерігати за птахами та досліджувати кліматичні зміни
- "Я хочу, щоб дитина бачила, що таке сім'я": історія прийомної мами Ольги Мурашко

До цієї новини немає коментарів