Пішов на рекорд: за десятиліття берегівчанин зібрав 3012 металевих дзвіночків (ФОТО)

– Коли з’явилась ідея колекціонувати дзвіночки?
– Перший свій дзвіночок я придбав під час поїздки на біатлон. Я часто вирушаю на змагання світового рівня вболівати за нашу збірну, а це був етап Кубка світу в Норвегії, і на шляху до цієї країни ми заїхали до Швеції. В одній із сувенірних крамниць я купив кілька дзвіночків для своїх друзів, а їх у мене багато. Хтось забрав сувенір, хтось ні, так з’явилися перші. Потім, через рік-два, вирішив привозити дзвіночки з кожної країни, де я побував. Їх стало ще більше. І вже після 3–4 років збирання став шукати в Інтернеті однодумців. Ми почали обмінюватися дзвіночками. Наразі у світі близько сотні людей, котрі мають таке хобі. Згодом уже пішли цілеспрямовані подорожі до різних країн за дзвіночками. В Україні є з десяток людей, які займаються їх колекціонуванням. Хтось збирає кришталеві, хтось – керамічні, із зображенням птахів. Я, приміром, віддаю перевагу лише металевим географічним дзвіночкам.
– Що означає географічні, чим вони відрізняються від інших?
– На них обов’язково повинен бути або напис, або герб чи прапор, або ж зображена традиція, притаманна тому чи іншому регіону, щоб можна було ідентифікувати, до якої країни належить цей дзвіночок.
– Чи існують особливі для вас дзвіночки?
– Звичайно, перший для мене дуже особливий. Є також два, які привіз капітан національної збірної з біатлону Дмитро Підручний з Олімпійських ігор 2018 року в Південній Кореї. Такі дзвіночки були спеціально виготовлені до цієї події, і тепер придбати їх, думаю, уже неможливо. Особливий і дзвіночок, який прислали з Аргентини, він подорожував до мене 270 днів. Його відправили з Ушвая, найпівденнішого міста, звідки вирушають експедиції в Антарктиду. Один із найдорожчих дзвіночків – з іспанського Толедо. Я знайшов його фотографію в Інтернеті й поїхав за ним до цього міста. Однак усі продавці крамниць казали, що такі дзвіночки вже 15 років не випускають. Я почав шукати його на різних аукціонах і знайшов у Канаді. Вартість самого дзвіночка невелика, а от посилка з такої далини обійшлася недешево.
– Звідкіля ваші дзвіночки?
– Із 165 країн світу. У 60 із них я був особисто. Інші дзвіночки – результат пошуків. Мені їх відправляли або привозили. Усі вони відрізняються й функціоналом. Є екземпляри з люстерком, з відкривачкою, є дзвіночки-підсвічники, магніти і навіть годинники.
– Чи бувало таке, що ви придбали дзвіночок, а він уже є в колекції?
– Я лише одним оком погляну на дзвіночок і вже буду знати, є він у мене чи нема. Я не плутаюся в них. Підмічаю всі їхні тонкощі.
– А пам’ятаєте історію кожного? Звідки він, яким шляхом до вас потрапив?
– Так, звичайно. У тих країнах, де я бував, купляв собі дзвіночки самостійно. А ще мені їх привозили друзі, колеги по роботі, знайомі. Також я обмінювався з іншими колекціонерами. Щоб дзвіночок потрапив до мене, потрібно докласти зусиль. Перш за все треба його знайти у світі. Розшукати спільних знайомих або зацікавлених у колекціонуванні людей, домовитися. Відправити їм, скажімо, той матеріал, який збирають вони. А вони мені взамін відішлють дзвіночки. Є в мене знайомий філателіст, який живе в Пакистані. Ми знайшли один одного в соцмережі. Я йому написав, що хотів би дзвіночки з Пакистану, а він попросив у мене марки з України. Я пішов на пошту, придбав марки, відправив, а вже за місяць отримав посилку від нього. У мене є багато знайомих, які щось колекціонують, у різних країнах: Чилі, Азербайджані, Іспанії, Литві, Швейцарії, Італії. Колекціонерів дзвіночків мало, тому доводиться звертатися до тих, хто збирає магніти, наперстки, до філателістів або нумізматів. І вони допомагають одне одному. Є така негласна домовленість між колекціонерами. У мене понад сто дзвіночків, яких по два. Це такий собі обмінний чи подарунковий фонд. Якщо мені захочеться комусь подарувати дзвіночок, я віддам той, що в мене вже є.
– Чи є в колекції закарпатські дзвіночки?
– Є, але в невеликій кількості, приблизно 10–12 штук. Я також замовив дзвіночки із зображенням міста Берегова. Буде соромно, якщо не матиму в колекції дзвіночка зі свого міста.
– Як ви потрапили до Книги рекордів України?
– У якийсь момент зрозумів, що дзвіночків уже назбиралася досить велика кількість, і тоді вирішив, чому б не звернутися до представників Книги рекордів? Листування з ними тривало з березня. Попередня колекція складалася з різних дзвіночків, і їх було зафіксовано 1600 штук. Я свої ніколи не рахував. А коли перерахував, їх виявилося понад три тисячі. Тоді вже ми почали спілкуватися з представниками національного реєстру, і після кількох засідань експертної ради вони винесли рішення, що їх цікавить моя колекція. Наприкінці грудня експерти Книги рекордів України особисто зробили перерахунок колекції дзвіночків і вручили відповідний сертифікат рекорду України.
– Наскільки важливий для вас цей сертифікат і які ваші подальші плани?
– У кожного колекціонера виникає таке питання, коли він доходить до певної кількості зібраного матеріалу: куди далі рухатися? Тобто дзвіночків через кілька років може бути 5–10 тисяч, але все одно, що далі? І з’являється бажання підвести риску, поставити крапку на певному етапі. Мене сертифікат рекордів спонукає замислитися над цим питанням.
– І куди далі ви плануєте рухатися?
– Хочу створити свій сайт, де була б викладена вся колекція. Адже я сам усі 3000 дзвіночків разом ніколи не бачив. У мене вдома виставлена лише тисяча, решта лежать у коробках. А створення сайту дало би можливість і іншим людям ознайомитися із дзвіночками. Ще я, безумовно, хотів би потрапити на туристичну мапу Берегова або Закарпаття. Адже моя колекція могла б приваблювати туристів до відвідування нашого міста чи краю.
– Ви рахували, скільки коштів витратили на цю колекцію?
– Не знаю, ніколи не підраховував. Та найбільше значення для мене має не вартість дзвіночків, а їхня цінність.
Світлана КОМЛЄВА, “Карпатський об’єктив”
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Ветеранська політика в дії: приклад успішної інтеграції захисників України у поліції в Закарпатській області
- Тея, Муначімсо Айві, Раліна, Деян, Теодор, Іслам - серед імен, які закарпатці давали своїм дітям цьогоріч
- Бичківський медяник: вишиваний оберіг, який можна спробувати на смак
- На Закарпатті найгірші результати НМТ з української мови та математики, але найкращі – з хімії
- “Від зерна до хліба”: урожай пшениці вже вдруге зібрала закарпатка Аліса Смирна з дітьми
- Мешканців Закарпаття запрошують до участі в літературному проєкті «Мапа голосів»
- В Ужгороді другий день поспіль тривають протести проти закону щодо НАБУ і САП
- «Бограч-index» – липень 2025: за місяць продукти змінилися на +1,8 %
- «Нові сусіди» - як жінки-переселенки створюють нові бізнеси на Закарпатті
- Герої без зброї: водій-сапер Михайло Яворський про розмінування, руйнування і людську уважність
- "Моя мрія отримати якісний протез здійснилася": історія закарпатського ветерана Йосипа Лакатоша
- “Закарпаття: у кадрі та серці”: стартував фотоконкурс про красу й унікальність регіону
- Мій найкращий концерт ще попереду. Владислав Юрош про першу скрипку та камерний оркестр
- «Традиції, що єднають» – унікальну рубрику започаткували дві громади - Закарпаття та Донеччини
- У Карпатському біосферному заповіднику зафіксували рідкісного червонокнижного птаха
- Раковецька начинка претендуватиме на статус нематеріальної культурної спадщини Закарпаття
- Школа безпеки 2.0: другий сезон завершено — підсумки піврічного проєкту для жінок і дівчат на Закарпатті
- «STEMLab Synergy» формує майбутнє освіти прикордонних регіонів: лабораторії, тренінги та профорієнтація
- Укрзалізниця запускає "Паспорт мандрівника" - отримати штамп можна буде і в Ужгороді
- Відновити Землю після різних екологічних катастроф – мета гри, яку розробили студенти УжНУ
До цієї новини немає коментарів