Як поєднати подорож, розвиток, цікаві знайомства та… ремонт?
Українці показують безпрецедентну згуртованість у скрутні часи. Цим – круті: готові об’єднуватися і допомагати безкорисливо. Просто тому, що це принесе користь іншим. Так в Україні під час Революції гідності зародився потужний волонтерський рух, який нині має чимало різних напрямків. Один із видів популярного волонтерства серед молоді – рух БУР, що дозволяє подорожувати, розвиватися й допомагати там, де це потрібно.
Всеукраїнський рух «Будуємо Україну разом» (БУР) виник із початком війни на Донбасі: львівська молодь згуртувалася і поїхала до Краматорська відновлювати понищені війною будинки, адже на носі була зима. Місцеві поглядали на «западенців» скоса, але згодом потоваришували й ремонтувати помешкання стали разом. Невдовзі там відкрили й культурний центр «Вільна хата».
Логічне запитання: звідки ж гроші на ремонти? Відповідь проста – все ті ж небайдужі люди (діє програма донейтів БУР-друзі), підприємці, спільнокошти, а також співпраця з Українською ініціативою зміцнення громадської довіри (UCBI), що фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Національний фонд розвитку демократії (NED).
За роки існування БУР розширився й нині охоплює не лише населені пункти Донбасу, а всю Україну. Основні заїзди руху відбуваються у форматі таборів, що тривають від одного до трьох тижнів: волонтери не лише ремонтують, а й займаються неформальною освітою (лекції, мають екскурсії, розважаються та просто спілкуються з людьми з різних куточків країни та навіть з-за її меж.
Крім таборів, є й невеличкі так звані БУРчики – кількаденні ремонти для сімей, що їх потребують. Зазвичай БУРчики відбуваються локально й участь у них беруть лише місцеві мешканці, а не люди з різних областей.
Із 14 жовтня 2019-го на Закарпатті діє локальний осередок БУР із центром у Мукачеві. Він, до слова, є одним із перших в Україні. Команда складається з 5 чоловік та кількох десятків волонтерів, приєднатися до яких можуть усі охочі. За час роботи осередку на Закарпатті вже встигли в кілька етапів відремонтувати два помешкання й готують новий БУР – 25-26 січня у Чинадійові.
Тетяна Гичка
Студентка третього курсу факультету міжнародних економічних відносин Тетяна Гичка долучилася до БУРу вперше у 2018 році, відтоді не лише бере участь у діяльності руху, а й стала координаторкою амбасадорів у Закарпатті. Дівчина розповідає: «БУР для мене почався з… графіті. Якось я просто заґуґлила хештеґ, що був намальований на стіні. І «встрягла». Я сотні разів передивлялася відео з таборів, а потім наважилася заповнити анкету. Вибрала для себе табір в Заліщиках у 2018 році. Це були прекрасні 7 днів взаємодопомоги, поваги й культурного відпочинку. Ми відбудовували старі помешкання і ремонтували кінотеатр. Тоді зрозуміла, що по-хорошому «вляпалася» назавжди. Бо БУР змінив мене мало не кардинально. Я перестала вірити у шаблони і стереотипи, здолала свої внутрішні перепони і стала на шлях активності. Це було оновлення мене».
Тож волонтерство в БУР – це не лише про допомогу іншим, а й про особистісний розвиток в компанії класних людей з усієї країни.
Щоб бути в курсі діяльності руху, підписуйтеся у Телеграмі (локальний осередок), Інстаграмі та Фейсбуку (всеукраїнські сторінки).Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ фото зі сторінки ВР «Будуємо Україну разом»
-->
До теми
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
До цієї новини немає коментарів