ДРУЖБА МІЖ ДВОМА НАРОДАМИ МОЖЕ БУТИ ТІЛЬКИ ВЗАЄМНОЮ

Окремі українофобські видання навішують учасникам цих акцій ярлик націонал-фашизму. Тому прояснити ситуацію щодо українсько-угорських відносин в Закарпатті ми попросили голову управи крайового товариства "Просвіта" депутата Ужгородської міської ради Павла Павловича Федаку.

– Історія розпорядилася, щоб українці й угорці жили поруч – два дуже різні народи з абсолютно несхожими мовами і національними традиціями. Упродовж багатьох віків територія області перебувала у складі Угорського королівства. Ще на початку XIV ст. соціальна еліта місцевих українців була знищена, соціальна структура українців тут обмежилася самим лише селянським класом і невеликим прошарком духовенства. Натомість угорці були титульним етносом з усіма преференціями, що випливають звідси. Тому стосунки між двома етнічними громадами складалися далеко не симетрично. Українці мають підстави до багатьох цілком обґрунтованих претензій щодо переслідування у минулому з боку угорських властей нашої мови, віри, культури, освіти, прямих політичних репресій, створення нестерпних життєвих умов. Разом з тим історія взаємин двох народів має і багато світлих сторінок, котрі заклали фундамент нормального добросусідського співжиття сьогодні. Українці пишаються своєю активною участю у чисельних повстаннях угорців проти панування Габсбургів, особливо у визвольній війні під проводом Ференца ІІ Ракоці. Це те, що справді об’єднує два сусідні народи. Це історичний досвід спільного захисту наших інтересів. Хоча зазначимо, що угорські керівники повстань врешті-решт пос-тійно зраджували соціальні і національні інтереси свого “найвірнішого народу”, як вони звали русинів-українців. Наші предки так і не отримували якихось кінцевих позитивів від участі у національно-визвольній боротьбі угорців.

Спроби угорців будувати власну національну державу невиправдано супроводжувалися утисками інших національностей. З 1790 р. збереглося чимало подібних розпоряджень комітатських властей Ужанської, Березької, Угочанської, Марамороської та інших сусідніх жуп. На Закарпатті розгортається мадяризація народних шкіл. Церковні власті закликають священиків читати проповіді у руських селах по-угорськи. Навіть найменші посади могли займати тільки носії мадярської національної ідеї. Руські назви сіл і урочищ масово змінювалися на угорські. Особливо загострилися угорсько-руські суперечності під час революції 1848-1849 р., в ході якої реалізовувався шовіністичний курс Л.Кошута на створення єдиної угорськомовної нації з усіх етносів “Модярорсагу”. Ще різкіше угорські шовіністичні тенденції посилилися після 1867 р., коли імперія Габсбургів перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Коли 1896 р. святкувалося тисячоліття віднайдення батьківщини, увагу було прикуто до Верецького перевалу. Весь світ переконався, в яких злиднях живуть наші горяни, тому власті змушені з ініціативи єпископа Ю.Фірцака здійснювати рятувальну Верховинську акцію. Та вже 1907 р. дискримінаційний освітній закон Апоні показав, що шовіністичний курс є незмінним. На початку ХХ ст. були спроби навіть замінити кириличний шрифт на латинський, перевести церковну службу виключно на угорську мову, не кажучи про повне винищення руської освіти. Все це призвело до гострого українсько-угорського антагонізму, який сприяв до виходу краю зі складу Угорщини і перехід його до складу Чехословаччини, а потім СРСР. Суперечності між двома націями зберігалися і в складі цих держав. Ще більше вони загострилися під час існування Карпатської України, на яку практично щодня нападали угорські терористи, а після тимчасового загарбання краю гортіївською Угорщиною було розстріляно або замучено кілька тисяч учасників українських державотворчих процесів, кинуто у в’язниці та жорстоко катовано багаточисельну елі-ту української інтелігенції краю. Події 1939 року, як правило, оминаються в угорській історичній науці і прості угорці про них нічого не знають. Відомо, що в Україні існують крайнє радикальні кола, які закликають діяти за принципом "Око за око, зуб за зуб", за тисячі вбитих українців знищити відповідну кількість угорців. Ми категорично відкидаємо таку постановку питаня, але не зрозумілим є, чому вищі посадові особи облдерж-адміністрації, які ініціювали встановлення монумента на Верецькому перевалі, зустрічаються з відвертими ксенофобами. Чи не провокується конфлікт між українцями і угорцями у владних коридорах з метою отримання політичних дивідендів.

У нашій спільній історії є аж занадто багато чорних, трагічних сторінок. Перегорнути їх і почати будувати відносини на цілком нових засадах стало можливо тільки з постанням самостійної держави Україна. Угорщина була однією з перших держав, хто визнав незалежність України і далі традиційно здійснює добросусідську політику. Тому і в Україні угорці мають найбільше прав, порівняно з усіма іншими державами, де є угорські громади – Словаччиною, Румунією, Хорватією, Сербією. Зокрема, на Закарпатті є десятки пам’ятників діячам угорської історії і культури. Сотні вулиць носять угорські імена. Відновлено історичні назви угорських сіл. Ще 1963 р. було відкрито кафедру угорської мови й угорське відділення в Ужгородському університеті. Нині на ньому навчається понад двісті студентів. Усього ж близько семисот студентів-угорців щорічно є студентами УжНУ. З 1967 р. виходить обласна угорська газета “Карпати ігаз со”, зараз же регулярно друкується понад дюжина угорських періодичних видань. Активно працюють угорські редакції обласного радіо і телебачення. 1988 р. відкрито Центр гунгарології Ужгородського університету. 2005 р. в УжНУ відкрилася кафедра історії Угорщини й євроінтеграції, а також угорське відділення на історичному факультеті. Якщо в радянські часи на Закарпатті було усього 55 угромовних шкіл, то вже 1998 р. їх було 99. У вересні 1994 р. було відкрито спеці-альні угорські педагогічні курси в Берегові. На сьогодні цей вуз має статус Угорського педагогічного інституту ім. Ф.Ракоці й успішно розвивається. В Ужгородському училищі культури з’явилося угорське акторське відділення. У лютому 1992 р. започатковано угорський національний театр в Берегові, а з жовтня 1994 р. на його базі відкрилася дитяча театральна студія. 1992 р. було створено спільне українсько-угорське підприємство “Інтермікс” для видання угорської літератури. Тоді ж вона почала регулярно надходити з Угорщини. Культурні потреби угорців обслуговують десятки клубних установ та сотні колективів художньої самодіяльності. Щороку проводяться угорські фольклорні фестивалі або свята угорського мистецтва. Традиційно, абітурієнти-угорці складають вступні іспити рідною мовою. Навіть цього року незалежне зовнішнє тестування, яке планували проводити виключно державною мовою, угорці складатимуть своєю рідною. Активно функціонує традиційна для угорців конфесія – реформатська церква, що налічує понад сто громад, при більшості з них працюють недільні релігійні школи. Аналогічна ситуація у трохи меншої громади угорців-католиків. Угорці об’єднані у численні громадські організації, як-от Спілка угорських підприємців Закарпаття, Товариство угорської інтелігенції, Товариство угорської культури, Асоціація угорських скаутів тощо. В сумнівному правовому статусі існують дві фактично регіональні партії, що мають реальні, а не паперові структури тільки в одній Закарпатській області – Партія угорців Закарпаття і Демократична партія угорців Закарпаття. Обидві вони гідно представлені в обласній раді, один з їхніх представників є заступником голови облради, інша очолює комісію питань освіти. Більше того, депутати-угорці є в усіх фракціях обласної ради.

Незважаючи на сказане, не варто зловживати традиційною толерантністю закарпатських українців. Встановлення угорського пам’ятника саме на Верецькому перевалі, поруч з місцем загибелі карпатських січовиків, є наругою над їхньою пам’яттю. Це провокація окремих політичних сил, спрямована на оману угорського народу. Недарма це питання так вперто порушується упродовж останнього півтора десятиліття. Встановлення монумента на колишньому північно-східному кордоні Угорського королівства, провокаційна демаркація цього несправедливого кордону, нагадування українцям про наше колоніальне минуле є для нас категорично неприйнятним. Один монумент руйнує всі тривалі добросусідські напрацювання. Що важливіше для угорської громади – нормальне співжиття з українцями на одній землі чи демонстрація національної зарозумілості, своєї колишньої зверхності? Для переважної більшості угорців Закарпаття – однозначно перше. Але для жменьки місцевих політиканів – все ж таки друге. Через них зміцнювана останнім часом українсько-угорська дружба опинилася під загрозою, бо не можна толерантно ставитися до того, хто плює в твою історичну пам’ять.

Ми вважаємо, що для відновлення дружби між українцями і угорцями до 70-річчя Карпатської України офіційний Будапешт повинен здійснити такі заходи:

1.Вибачитися за репресії проти українців та інших національностей Закарпаття у 1939-1944р.р.

2. Встановити пам’ятний знак на місці тюрми у Вор’юлопоші, де катували захисників Карпатської України (аналогічний знак пам’яті угорців, репресованих сталінським режимом, стоїть на ужгородській в’язниці).

3.Відкрити угорські архіви, що стосуються подій Карпатської України, для українських дослідників.

4.Ініціювати демонтаж угорського монументу на Верецькому перевалі.

Треба, нарешті, зрозуміти, що добре для Угорщини – не завжди добре для України. Дружба між двома народами може бути тільки взаємною.

Павло ФЕДАКА
трибуна

 

03 квітня 2008р. -->