Стиль життя ужгородки Оксани Василян: «Я – людина із серії: «А давай…»
Саме Оксана Василян є тією невидимою феєю, котра щороку одягає ужгородські міні-скульптурки до свят і заходів, причому робить це на ентузіазмі, просто тому, що це їй подобається.
- Оксано, у нашій рубриці «Стиль життя» ми традиційно розпитуємо у цікавих співрозмовників, яким є їхній стиль життя. То що скажете про свій?
– Мені важко його якось конкретно описати. Мабуть, мій теперішній стиль життя полягає у свободі жити і працювати так, як мені хочеться. Бо надто довго я не могла собі цього дозволити.
- В одному з ваших я інтерв’ю я почула, що ви багато років працювали бухгалтером і не були в захваті від цієї професії.
– Саме це я і маю на увазі. Я ніколи до цього часу не обирала сама, ким і як хочу працювати. Ми з батьками проживали в Душанбе, коли вони мені сказали, що після школи я буду навчатися в Києві, у технікумі готельного господарства. Я погодилася, але більше через те, що хотіла в Києві пожити. До України мене відправили, бо батько в мене родом із Полтави. Отже, закінчила я технікум, трохи попрацювала в ресторані, потім вступила на філологічний факультет університету, а після закінчення навчання повернулася до Душанбе і працювала там у школі вчителькою російської мови та літератури.
- То ви ще і вчителькою були?
– Так, але недовго, десь 5 років. Взагалі у таджицькій школі працювати добре, для тамтешніх дітей учитель – великий авторитет. Може, я би й далі там працювала, якби не розвал СРСР. На той час мої батьки вже жили в Ужгороді, тому ми з сім’єю теж вирішили приїхати сюди.
- А як батьки тут опинилися?
– Це дивна історія. В Душанбе у мого батька була висока посада, ми дуже гарно жили. І мої батьки щороку кудись їздили відпочивати. У 1980-му вони приїхали на Закарпаття в гості до батькової сестри – і так закохалися в Ужгород, що вирішили сюди переїхати. Тоді Ужгород був справді особливий: закритий, зелений, гарний. Батьки переселилися, хоча й знали, що тут доведеться все починати спочатку. Батько працював на заводі «Електродвигун», а потім, у 1991-му, вирішив створити власну фірму. Тоді й сказав, аби я йшла до нього працювати бухгалтером (бо російська мова у школах тут вже нікому не була потрібна). Це була робота, яку я ненавиділа. І відтоді собі пообіцяла, що ніколи нічого не нав’язуватиму своїм дітям.
- І все ж бухгалтером ви працювали довго.
– Ой, дуже довго, більше 20-ти років! Я звільнилася лише у 2016-му.
- Як відбувся цей перехід від бухгалтера до дизайнера одягу?
– Ще десь у 2012 році, мабуть, я почала цікавитися рукоділлям. Почалося все з виготовлення квітів та аксесуарів. Потім була колаборація з кількома російськими дизайнерками одягу. А коли вибухнула мода на українське, на цій патріотичній хвилі я почала працювати над створенням аксесуарів та суконь в етнічному стилі. Не народних, бо народні костюми – в музеях, а таких повсякденних, які можна одягати на свята і просто на прогулянки. Сукні у мене теж з’явилися якось випадково, бо часто мої аксесуари не було під що вдягнути. Тому я якось пішла навпаки – почала створювати сукні під аксесуари.
В якийсь момент це хобі почало переростати у щось більше. Був період, коли основна робота вже почала заважати моєму захопленню, а захоплення – роботі. Тому, коли моя фірма призупинила діяльність, а потім повністю закрилася, я сприйняла це за знак і вирішила, що більше не повернуся до бухгалтерії.
- Пам’ятаєте перший показ створених вами костюмів?
– Так, це був показ, організований спільно зі школою моделей «A’Star» у 2015 році. Потім ми з командою керівниці школи Анни Феєр працювали ще не раз, зокрема на показах «Ukraïnian Fashion Bazaar».
- Вас легко вмовити на участь у якомусь заході?
– Дуже легко. Я – людина з серії: «А давай…». Тобто мені досить сказати: «Оксан, а давай зробимо таке і таке», і я вже ночами не буду спати, думаючи, як би це зробити. Так було з дуже багатьма проєктами, в яких брала участь. Я взагалі стараюся багато їздити Україною, показувати свої роботи. Навіть, якщо заходи, на які мене запрошують, стають провальними, на них можна зустріти однодумців, з якими вийде гарно попрацювати на наступному заході. Таке неодноразово вже бувало.
- Знаю, що ви і в Італії побували зі своєю колекцією.
– Так, у 2019 році я їздила з українською командою на фестиваль «Aics Danze Culture Internazionali – World Folk Vision Italia», але участі у показах не брала, лише представляла свої вироби на виставці. Якщо вийде, дуже хотіла би поїхати і цього року.
- А розкажіть про найуспішнішу вашу роботу.
– Мабуть, це одяг, створений спеціально для проєктів «Роксолана» і «Спадщина». Це були грантові проєкти, які я втілювала у співпраці з модельною школою «A’Star». Для них були створені повноцінні колекції, дорогі і дуже красиві. Такі творчі проєкти мені дуже подобаються.
- Усі ці проєкти ви втілюєте під своїм прізвищем чи під маркою «O-Vas»?
– O-Vas – це скорочення від Оксани Василян. Потім уже народився слоган «З любов’ю для вас і про вас» (російською – «для вас і O-Vas»), в якому я це обігрую. Це мені більше подобається, ніж просто моє прізвище. Тож на показах я використовую і своє прізвище, і логотип «O-Vas».
- Як би ви описали те, чим займаєтеся?
– Дизайнер – це, мабуть, дуже серйозне слово для мене. Мені важко сказати, хто я. Зараз я працюю у майстерні більше як швачка, бо у майстерні ми прив’язані до вартості оренди, тобто маємо спершу на неї заробити, а вже потім займатися творчістю. Тому у майстерні я працюю, а вдома – творю. Ужгород мені дуже подобається, це чудове місто, незважаючи на ті маленькі внутрішні проблеми, які ми маємо. Мені комфортно тут жити, але разом із тим і тісно, бо в маленькому місті, звісно, нема великого попиту на мої вироби. Доводиться працювати з клієнтами онлайн, а це теж не дуже зручно, бо шити на людину, яку ти не бачиш і не обміряв власноруч – певний ризик.
- В одному інтерв’ю ви також згадували, що етніка потроху виходить з моди. Якщо це станеться, в якому стилі ви продовжите працювати?
– Мені дуже подобається працювати над одягом в українському стилі, хоча я відчуваю, що вже потроху себе вичерпую. І мода справді трохи згасає. Тому я поступово переключаюся на стиль бохо, останнім часом маю доволі багато замовлень на сукні в цьому цікавому стилі, бо знайти їх у магазинах майже неможливо. Мої замовниці – найчастіше жительки інших регіонів, жінки старшого віку, з нестандартною фігурою.
- Оксано, але ви у нас дизайнер одягу не лише для людей, а й для міні-скульптурок. Кожного року одягаєте їх до свят у тематичний одяг, робите це тихо, без реклами, знову-таки на власному ентузіазмі. Чому?
– Ідея ця належала ужгородці Надії Попадюк, саме вона запропонувала мені вперше одягнути міні-скульптурки. Це було свято Миколая, я за ніч зробила костюмчики, ми їх одягли, пофотографували і залишили. Звісно, довго ці костюмчики не простояли, їх швидко розікрали. Потім я попросила свою колегу, майстриню Ірину Лукашенко, щоб вона мені допомагала. Разом ми робили цілі колекції для міні-скульптурок: до цвітіння сакури, до Параду наречених тощо. Багато хто нам казав, що це дуже мило, тому ми продовжували. Минулого року одягли на наші міні-скульптурки захисні маски, а цьогоріч на Різдво вбрали їх у плащі, бо надворі зовсім не по-зимовому дощило.
- Я сподіваюся, ви продовжите традицію, бо це справді дуже мило.
– Так, але це досить важко, все тримається на нашому з Іриною ентузіазмі.
- Невже усі костюми, в які ви одягали міні-скульптурки, потім вкрали?
– Можна сказати, моментально. Здається, найдовше одного разу тримався одяг Свободки – два дні, якщо не помиляюся. Потім теж зник.
- А вас не ображає, що мало хто знає, що це робите саме ви?
– Я – людина не настільки амбіційна, щоб через це переживати. Тому що я отримую задоволення від процесу, а не під похвали.
- Зараз – літо, пора фотосесій, конкурсів та заходів. Що новенького напланували?
– У серпні я, точніше мої сукні в українському стилі, братимуть участь у зйомці в Києві. Є ще інші задумки, але боюся наврочити, тому всього поки розповідати не буду.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
До теми
- День відкритих дверей провели в інклюзивній майстерні-кав'ярні «Янгол» в Ужгороді
- Благодійний забіг до Дня Святого Миколая «Пробіжи — Допоможи» вже цієї неділі в Ужгороді
- Ужгородський скансен запрошує завтра на майстер-клас із виготовлення різдвяних прикрас та подарунків!
- «Міс-кіс 2024»: в ПАДІЮНі нагородили переможців
- В Ужгороді відбудеться благодійний передріздвяний ярмарок, приходьте родинами!
- В Ужгороді та Мукачеві відкриють резиденції Святого Миколая
- Майстер-класи із виготовлення вертепу діють в Ужгороді
- "Мені більше їхати було нікуди". Історія переселенки, яка в Ужгороді знайшла роботу і почала все спочатку
- В обласній станції переливання – нестача крові майже всіх груп. Закарпатців закликають ставати донорами
- В Ужгороді триває реєстрація учасників виставки-конкурсу «Міс-кіс 2024»
- Виробництво препаратів крові: Biopharma будує завод в Ужгороді й планує ще один в Румунії
- У Закарпатській обласній філармонії встановили підйомники для людей на колісних кріслах
- В Ужгородському Хрестовоздвиженському греко-католицькому катедральному соборі освятили статую серця Ісусового
- В Ужгороді відкрили меморіальні дошки Павлу Йозефу Шафарику, Антоніну Дворжаку та Йозефу Гочару
- Майже 2600 пішоходів-порушників притягнули до відповідальності закарпатські патрульні
- У Боздоському парку відкрили першу в Ужгороді спеціально облаштовану ділянку для вигулу та тренувань собак
- В Ужгороді переселенка із Бердянська навчає ромських жінок шити одяг
- В Ужгороді відбувся форум «Партнерство для кращого майбутнього: відновлення та стратегічний розвиток громад»
- У жовтні закарпатські патрульні притягнули до відповідальності за нетверезе керування 100 водіїв
- В Ужгороді встановили лабіринт медіаграмотності «Не віррр – Перевіррр»
До цієї новини немає коментарів