Фейки та маніпуляції у закарпатських медіа: що робити і чи треба

Під час заходу представили також результати моніторингу регіональних ЗМІ та соцмереж з аналізом поширених фейків та маніпуляцій, які здійснюють експерти прес-клубу у рамках інформаційно-освітньої кампанії «Як це є насправді».

За літній період було зафіксовано понад 50 випадків фейків і маніпуляцій у регіональних Facebook-групах, Ютубі, окремих онлайн ЗМІ, здебільшого пов’язаних із трьома основними темами: протестами, екоактивізмом та дискредитацією місцевих ЗМІ. Про це розповів Роман Сов’як, медіа експерт. «Протести (НАБУ і САП) – ця тема викликала найбільшу хвилю дезінформації. Діяли чимало типових бот-акаунтів, які масово коментували дописи про мітинги, поширюючи тези про «проплаченість» акцій і навіть вигадані суми «винагород» у різних соцмережах. Кампанія була сконцентрована переважно в Ужгороді та Мукачеві. Друга тема – дезінформаційні кампанії проти екоактивістів, поширювалися наративи, спрямовані проти захисників довкілля. Кампанія посилилася після подання петиції до облради про захист Карпат. Матеріали з дискредитацією активістів публікувалися на низці сайтів, зокрема, Bagnet, From UA, FaceNews, а також на сайті “Новини Закарпаття”. З’явилися вигадані “заяви” від фейкових осіб, а активістів звинувачували в роботі “на Кремль”. Влітку кампанія перейшла в офлайн: під Міністерством освіти відбулася акція з вимогами перевірити екоактивістку Оксану Станкевич, організована ГО “Екологічна Файта”.

«Йдеться про системну інформаційну кампанію, що поєднує онлайн-пропаганду, юридичний тиск і провокації. Її мета – дискредитувати екоактивістів та незалежні ЗМІ на Закарпатті, підірвати довіру до місцевих ініціатив і створити враження масової підтримки фейкових наративів», – каже Роман Сов’як. 

Олена Мудра, закарпатська журналістка-рослідувачка стала однією із жертв дезінформаційнийх кампаній. «Ми маємо всі докази й підтвердження того, що саме ми та журналіст Олег Диба були основною ціллю атаки з боку невідомих наразі осіб. До моменту його мобілізації саме він залишався головним редактором “Закарпаття онлайн” — одного з найрейтинговіших медіа області. Очевидно, що метою було дискредитувати або фактично нейтралізувати це видання, – каже Олена Мудра. – Кампанія з дискредитації триває з 2 червня і до середини серпня. Основними майданчиками, де поширювалася неправдива інформація, спершу були сумнівні ресурси, зокрема Bagnet, From-UA. Вони стали своєрідними «вхідними воротами» для запуску фейкових матеріалів. Ці сайти вже неодноразово згадувалися у списках і антирейтингах як платформи, що поширюють неправдиву або маніпулятивну інформацію. Аналіз їхніх публікацій за останні роки (приблизно з 2018–2019-го) підтверджує системний характер такої діяльності.

Після того, як ми залучили юристів і почали офіційні дії, учасники цієї кампанії змінили тактику й перенесли активність на інші ресурси — зокрема на сайти “Стрічка новин Києва” та FaceNews. Останній матеріал із серії саме там і з’явився. Важливу роль у поширенні неправдивих публікацій також відігравав сайт “Новини Закарпаття». Водночас, за словами журналістки, спроби дискредитації кампанії на захист високогір’я активісти фіксували ще раніше, орієнтовно в березні-квітні 2025 р. «Усе це свідчить про цілеспрямовану інформаційну кампанію проти громадських активістів, які займаються питаннями охорони довкілля та збереження Карпатського високогір’я», – додала вона. Журналістка подала заяву за статтями 171 і 182 ККУ. Спочатку її не хотіли реєструвати, лише після кількох звернень і дзвінків до керівництва поліції дані внесли до ЄРДР. Паралельно почали з’являтися інші заяви – від невідомих осіб, а також інформаційна кампанія, спрямована на дискредитацію журналістки.

Учасники дискусії наголосили, що нинішня інформаційна кампанія проти екологічних активістів — це лише частина ширшого процесу випробування маніпулятивних технологій, які, найімовірніше, згодом використовуватимуться й під час виборчих кампаній. «Ми бачимо, як на реальному прикладі відпрацьовуються механізми інформаційного тиску: від дискредитації через соцмережі до залучення псевдогромадських акцій. Це дозволяє протестувати, як реагує суспільство, і готує ґрунт для подальших маніпуляцій», – зауважила Галина Ярцева, керівниця ГО «Рух підтримки закарпатських військових».

Було відзначено, що правоохоронні органи діють вибірково та часто затягують розслідування, навіть коли докази очевидні. За словами спікерів, це створює додатковий психологічний тиск на тих, хто стає об’єктом переслідування. Окремо піднімалося питання відсутності політичної реакції та участі місцевої влади. Учасники погодилися, що тему необхідно виносити на загальнонаціональний рівень, оскільки локальні медіа та інституції не справляються з тиском

На Закарпатті триває серія тренінгів із медіаграмотності, яку проводить Ужгородський прес-клуб. Учасники зустрічей – місцеві активісти, освітяни, журналісти, переселенці — –говорять про те, як дезінформація та фейки впливають на життя громад і рішення місцевої влади.

«Громади дуже різні, – розповідає медіатренерка Ірина Сов’як. – Але спільне одне: до більшості з них ніхто не доїжджає, і люди просто не мають навички критично оцінювати інформацію. Ми показуємо їм, як розпізнати змонтоване відео чи фейковий акаунт, і навіть ті, хто вперше про це чує, починають розуміти, як їх можуть обманювати». «Медіаграмотність – це не лекція, це звичка. Її треба формувати роками. А особливо важко це робити в сільських громадах, де більшість людей сприймає інформацію з WhatsApp чи Facebook і вірить тому, що поширюють знайомі», – додає Ірина Сов’як і зауважує: важливо не лише навчати дорослих, а й залучати школи.

Еліс-Анна Бота, журналістка німецького щотижневика DIE ZEIT, яка часто пише про Україну, взяла участь у дискусії і поділилася власними думками. «Німеччина теж намагається боротися з дезінформацією. І якщо говорити про Україну, у Німеччині є цілі кампанії), спрямовані проти вашої держави. Один із прикладів – новина про нібито покупку дружиною президента Зеленського дорогого коштовного виробу. Це навіть не був чистий фейк – швидше маніпуляція. У публікації було зображення коробки з прикрасами з підписом: “Скільки коштує біжутерія першої леді”. Пізніше самі ж автори визнали, що це неправда, – каже Еліс-Анна Бота. – Схожі історії часто стосуються теми мігрантів. Беруть сюжет, у якому є частка правди, але додають емоційні деталі, щоб викликати сильнішу реакцію».

Ці матеріали, за словами журналістки, зазвичай не публікують офіційні ЗМІ. Їх поширюють ресурси, які працюють на популярність, а не на достовірність – переважно Telegram-канали або сайти без редакційної відповідальності. У Німеччині, наприклад, кожен онлайн-ресурс за законом зобов’язаний мати розділ, де вказується ім’я людини, відповідальної за контент. Якщо такого розділу немає, це вже ознака ненадійного джерела.

«Наші закони дещо відрізняються від українських, але проблеми дуже схожі, – каже Еліс. – Щодо використання штучного інтелекту – у нас існує вимога маркувати матеріали, створені з його допомогою. Проте журналіст не має права писати матеріал, повністю створений ШІ. Використання ІІ для підготовки,  наприклад, щоб знайти потрібну інформацію чи сформулювати запит, це особиста справа журналіста. Але опублікувати текст, який згенерував штучний інтелект, без маркування  заборонено». Те саме стосується фотографій. Якщо зображення було змінене, наприклад, підсилено кольори чи об’єднано кілька кадрів, про це потрібно вказати. Звичайний глядач цього може не помітити, але фахівці з фотоконтенту одразу розуміють, що зображення відредаговане».

Захід проводивься у рамках інформаційно-освітньої кампанії «Як це є насправді»  Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії за підтримки Посольства Литви в Україні.