Ужгороді вийшла книжkа про монастирі

Іван
я читав книгу про монастир на Свалявщині. дійсно великий примітив. з філологічною освітою людина просто впаде в шок

для Zakarpatec
Невже єпископ Феодор має історичну освіту. не заю науковців на призвіще "Делегат" та "Давилець". про Гука зовсім нічого ніколи не чув.Чи Ви читали книгу про Свалявський монастир? там десятки примітивних помилок

До уваги Аноніма!!!
По- переше, книга видана за благословенням Преосвященнішого Феодора єпископа Мукачівського і Ужгородського. По- друге, рецензенти: кандидат історичних наук, директор Державного архіву Закарпатської області Михайло Делегат; кандидат історичних наук (автор низки історичних робіт по історії православної церкви на Закарпатті) Юрій Давилець; доктор богослов’я, професор, протоієрей Олександр Гук. По- третє, редактор Тетяна Лазаренко, коректор Ольга Ковач. Значить, якщо диякон Олександр Монич «Який Монич професійний історик? це ж неграмотний плагіатор і компілятор.», то і ці всі історики і богослови також такі, якщо «української мови не знає, правопис на 0.», то редактор і коректор просто сліпі. А шановний Анонім це просто такий собі великий історик, філолог, богослов, який нічого не робить лиш займається пустослів’ям та показує свою неграмотність, неосвідченість у сфері ведення полеміки історично-наукових праць.
P.S. Спробуйте, все-таки, прочитати вище згадувану працю. На цьому все. Дякую. Прошу вибачення за правду.

Відповідальний Мукачівської православної єпархії за співпрацю між вищими державними та церковними навчальними закладами диякон Олександр Монич після видання в 2008 році дослідження про Грушівський монастир цього разу видав у видавництві "Патент" в Ужгороді нариси з історії Угольського та Углянського монастирів - "Заневський монастир у Полонинах".

Тираж - тисяча примірників. Це історія одного з найдавніших православних монастирів Закарпаття кінця XI - початку XII століття. Архівні матеріали про Заневський монастир авторові надав директор Державного архіву Закарпатської області, кандидат історичних наук Михайло Васильович Делеган.

Звідки прийшла назва Угольського монастиря "Заневський"? Старожили говорять, що угольчани - це вихідці з Паннонії, які поселилися біля річки Уголька і село назвали Углею. Це були учні св.Кирила і Мефодія, яких після смерті архієпископа Мефодія (885 р.) німці, зайнявши Моравію, вигнали. Вони поселилися в Полонині у передгір'ї Менчула біля гори Занівка, де і заснували монастир Заневський, а потім від назви села Угля - Угольський.

Яків Головацький у своїх працях згадує Іпатівський літопис 1262 року, в якому йдеться про ієромонаха Григорія, авторитет котрого сягав далеко за межі монастиря, який відвідали й московські посли.

Автор "Заневського монастиря..." Олександр Монич подає в книзі "Занівські антитезі" перші історичні відомості про монастир, посилаючись на архівні джерела дослідників Угольського монастиря, зокрема архімандрита о.Василія Проніна, Степана Папа, Івана Сенька, Олексія Петрова, Василя Пагирю, Олексу Мишанича та інших. А "Списание Обителей Мараморошських древле бывших", знайдене у Мукачівськім монастирі архімандритом о.Василієм Проніним, багато чим доповнює історію Заневського монастиря.

Диякон Олександр Монич в цій книзі подає діяльність останнього православного єпископа Досифея (Федоровича), тексти пам'ятного листа, знайденого у фундаменті монастиря, Грамоту 1776 року про заснування монастирського храму, Повідомлення Марамороського жупного відомства про надання привілеїв дворянського угіддя монастирю та цілий ряд інших документів.
У книзі показана також доля монастиря після смерті єпископа Досифея, пастирська діяльність преподобного Іова (Кундрі) в с.Мала Уголька, зміни юрисдикції Заневського монастиря, історія заснування у XVIII столітті нового монастиря в с.Угля, його відродження, а також фотографії єпископів, архімандритів, монахинь. Йдеться і про закриття Свято-Успенського жіночого монастиря в с.Угля, відродження його на початку XX століття і відкриття жіночого монастиря в 90-х роках XX століття.

У розділі "Історія Свято-Успенського жіночого монастиря в особах" подано біографії першої ігумені схімонахині Рафаїли, архімандрита Веніаміна (Керечанин), схімонахині Михаїли (Рибар), схіархімандрита Вікентія (Орос), ігумена Кіріяка (Росоха), єпископа Нестора (Сидорук), архієпископа Макарія (Оксиюк), архімандрита Матфея (Вакаров), архімандрита Василія (Петьовка), Стратоніка (Легач) і нинішньої ігумені Катерини (Стан), та архімандрита Харитона (Рішко) і священика Василія Дьордяй. Посилаючись на відповідні джерела, автор дослідження в книзі подає дані про відомих настоятелів Заневського (Угольського) монастиря, починаючи від ігумена Григорія в XII столітті, єпископа Іосифа (Стойка), Мефодія, Івана Зейкана та інших, які мали безпосереднє відношення до монастиря. Тут постригалися монахи й інших монастирів. Настоятелем Угольського монастиря у 1763 році був відомий протоігумен Макарій Шугайда. Деякі монахи приходили в Угольський монастир, щоб тут померти і бути похованими. Так вчинив ієромонах Феодосій, який приїхав туди із Жулинського монастиря. Це, мабуть, той, який там був ігуменом.

Автор дослідження подає стародавні рукописи монастиря, включаючи різні протоколи, відомості, доповіді, списки книг, листи, акти ревізій та багато інших документів, знайдених в архівах. Тут і перелік зафіксованих 84 джерел, а використаної літератури 172 назви - як праць, так і імен авторів.
Не забув автор

Відповідальний Мукачівської православної єпархії за співпрацю між вищими державними та церковними навчальними закладами
що це за посада така?
церковні заклади -це у Бедя? Монича ж звідти вигнали

для Zakarpatec
Який Монич професійний історик? це ж неграмотний плагіатор і компілятор. української мови не знає, правопис на 0.

В Ужгороді видали нариси з історії Угольського та Углянського монастирів
Відповідальний Мукачівської православної єпархії за співпрацю між вищими державними та церковними навчальними закладами диякон Олександр Монич після видання 2008 року дослідження про Грушівський монастир цього разу видав у видавництві "Патент" в Ужгороді нариси з історії Угольського та Углянського монастирів - "Заневський монастир у Полонинах". Про це повідомляє Закарпаття-online.

Тираж - тисяча примірників. Це історія одного з найдавніших православних монастирів Закарпаття кінця XI - початку XII сторіччя. Архівні матеріали про Заневський монастир авторові надав директор Державного архіву Закарпатської області, кандидат історичних наук Михайло Васильович Делеган.

Яків Головацький у працях згадує Іпатівський літопис 1262 року, в якому йдеться про ієромонаха Григорія, авторитет котрого сягав далеко за межі монастиря, який відвідали й московські посли.

Автор "Заневського монастиря..." Олександр Монич подає в книзі "Занівські антитезі" перші історичні відомості про монастир, посилаючись на архівні джерела дослідників Угольського монастиря, зокрема архімандрита о.Василія Проніна, Степана Папа, Івана Сенька, Олексія Петрова, Василя Пагирю, Олексу Мишанича та інших. А "Списание Обителей Мараморошських древле бывших", знайдене у Мукачівськім монастирі архімандритом о.Василієм Проніним, багато чим доповнює історію Заневського монастиря.

Диякон Олександр Монич у книзі подає діяльність останнього православного єпископа Досифея (Федоровича), тексти пам'ятного листа, знайденого у фундаменті монастиря, Грамоту 1776 року про заснування монастирського храму, Повідомлення Марамороського жупного відомства про надання привілеїв дворянського угіддя монастирю та цілий ряд інших документів.

У книзі показана також доля монастиря після смерті єпископа Досифея, пастирська діяльність преподобного Іова (Кундрі) в с.Мала Уголька, зміни юрисдикції Заневського монастиря, історія заснування у XVIII столітті нового монастиря в с.Угля, його відродження, а також фотографії єпископів, архімандритів, монахинь. Йдеться і про закриття Свято-Успенського жіночого монастиря в с.Угля, відродження його на початку XX століття і відкриття жіночого монастиря в 90-х роках XX століття.

Автор дослідження подає стародавні рукописи монастиря, включаючи різні протоколи, відомості, доповіді, списки книг, листи, акти ревізій та багато інших документів, знайдених в архівах. Тут і перелік зафіксованих 84 джерел, а використаної літератури 172 назви - як праць, так і імен авторів.

Отець Олександр, Гарно дякую! Книга просто чудова! Для себе я зрозумів одне, що територія сучасного Закарпаття і наші предки завжди були православними. Це лиш подумати, що учні Свв. Кирила і Мефодія, а може й Вони самі ходили по цій землі, проповідували Євангеліє нашим батькам, наставляли в справах добра і любові, щоб через це наслідувати Царства Небесного. Ось чому й до цього дня не погас дух православної віри, не зламали, не потушили силою і неправдою папські унії.

Я читала эту книгу. Очень интересная и исторически сильная книга. Я в церковь хожу не очень часто и церковными делами интересуюсь мало, но мне было очень приятно, что православный священник написал объективную историю Закарпатья. Стыдно за некоторых комментирующих, что внутрицерковные перипетии выносят в инет.

Аноним, Вам должно быть стыдно! Человек старался, работал, написал правду, а вы как завистник пишите всякую ерунду. Ну и что с того, что монастырь построили униаты, причем не униаты, а наши православные предки при униатах, здесь нет ничего греховного и противозаконного со стороны автора. Автору спасибо!!!

Шановний Анонім, у буть якому випадку, якщо давати критику науковому твору потрібно вести відкриту полеміку та неображати автора не знаючи його особисто та всіх ньюансів написання подібних праць так як ця книга є науковою працею і всі наведені факти залишаються фактами, хочимо ми цього чи ні. У випадку якщо підходити методом вашої християнської братньої любові та турботи, то навряд чи можна у такому випадку приписати слова із Святого Письма, що будуть вас знати через любов між вами! Автор не ставить у своєму творі мету попрати ідеали православної віри та історії, навпаки він підкреслює історичне багатство, значення тих подій на подальший розвиток християнства в регіоні, і замовчувати їх немає права ніхто, орієнтир на відомих істориків нашого краю свідчить лише про те що автор добре знає праці та намагається обдумано, грамотно будувати свої дослідження. Архімандрит Василій (Пронін) у своїй праці - Історія Православної Церкви на Закарпатті так само звертається до істориків не православних ( греко-католиків) навпаки у таких випадках потрібно трудитися та довотити протилежне в дусі грамотності, освідченості та норм наукової етики якщо ви можете! Що стосується заборони єпископом на території єпархії цього видання то архієрей має на це повне право це його парафія і якщо він вважає що книга може зашкодити вірникам в їх духовному зростанні він нате і поставлений щоб блюсти стадо Христово. На рахунок Владики Феодора будучи дієвим активним архієрем добре знаючим закарпатський край а також правильно керуючим своєю єпархією владика розсудливо підійшов до даного питання і не вбачає у ньому нічого дивного та засуджуючого це факти.

P.S.

Історія якою б вона не була призвана для того щоб ми із неї брали лише позитив якщо він є, але ті помилки які колись були зроблені, повинні висвітлюватися задля того щоб наступні покоління брали із них урок, і не повторювали їх. Автор у творі дає новий поштовх для роздумів та досліджень історії краю, тому це нова віха для здорової полеміки та досліджень краю.

Добрий день, шановний Анонім! Я простий православний священик М.Лучкая та О.Петрова не читав, але після вашого коментаря прочитав книгу о. Олександра. Мені не зрозуміло чому у вас книга викликала гнітюче враження. По-перше, до виходу книги в Хустській єпархії в кого не спитай всі в один голос говорили , що древній Заневський монастир знаходився в с.Угля, а саме там де тепер стоїть монастир. Автор і поставив собі завдання вияснити де був древній монастир, і з цим пов’язана головна суть книги. Відповідно в процесі дослідження, як мені зрозуміло, автор дійшов висновку, що Заневський монастир знаходився в селі Мала Уголька. Хочу підкреслити, що саме Монич, а не М.Лучкай та О.Петров це почав стверджувати(а це твердження і є перша половина книги). Далі що стосується (на вашу думку) «головної ідеї книги - довести що монастир в Углі засновали уніати», ну це ж абсурд. Так дійсно автор в процесі дослідження доводить, що древній монастир був в Угольці, далі постає питання історії заснування монастира в с.Угля і автор, як досвідчений історик звертається не до переказів, а до Державного Архіву і знаходить грамоту, яку знайшли в фундаменті храму, що знаходився на території сучасного монастиря в с.Угля, згідно якої цей новий монастирський храм по проханню жителів села заснували Василіани, в той час коли на кафедрі був Андрій Бачинський. І все. До речі, якщо ви читали книгу, то автор дуже чітко звертає увагу на автентичність грамоти і взагалі, що цей період в історії нашого краю досить темний. Щодо вашої детективної історії про тайного агента владики Шашка і його пригод, ну вибачте, але це смішно.

Книжка викликала у мене гнітюче враження. По-перше, сама постановка проблеми у заголовку є не правильною та не зрозумілою. "Заневський монастир в Полонинах: нариси з історії Угольського та Углянського монастирів". Заневський монастир знаходився дійсно на Полонинах, тобто ідентифікується з Уголькою, Угля знаходиться далеко від Угольки, її не можна приплітати то поняття Занев.
Якщо розглядати першу половину книги, то вона здається написана не погано. Чимало посилань, розумних фраз. Але коли допитливий читач приступить до перевірки окремих із них, то побачить, що переважна більшість текс скомпільована з праць М.Лучкая та О.Петрова. Не гребує автор і запозиченнями від О.Ороса, якого піддає критиці у книзі. Дуже слабкими є розділи про монастир в ХХ ст.тут справа ясна - немає від кого списати.
Тепер щодо головної ідеї книги - довести що монастир в Углі заснували уніати (з цього виходить що він має бути уніатським?). Автор стверджує, що давній монастир не мав нічого спільного з монастирем в Углі. Що, мовляв, монахи жили на полонинах (кілька сотень), а в Углі заснували монастир уніати у 18 ст. Вважаємо цю думку безпідставною та замовною (напевно владикою Шашіком). Єдиний документ, яким оперує автор - це документ, що буцімто знайшли у фундаменті нової монастирської церкви. Але нам точно не ідомо, чи це дійсно церква монастиря чи парафіяна церква Углі.
Цікаво також як розгорталася співпраця о.Монича з настоятелькою монастиря ігуменею Катериною. Цей проект мав реалізовуватися зовсім іншими особами, що відзначаються більшою професійністю. (вони є авторами книги про Приборжавський та Драгівський монастирі). В той же час, о.Монич та священик з Углі Поп переконали настоятельку, що саме пан автор здатний написати історичний твір про монастир. Довірлива черниця передала майбутньому автору книги певну суму коштів "на розходи" й робота закипіла.
Однак, коли черниці побачили результат (початковий варіант книги) вони були шоковані. Виявляється, що монастир уніатський, що могилка Досифея - макет...
Матушка відмовилася від такої співпраці. Але о.Монич на цьому не зупинився. Не отримавши благословення на вихід книги від архієпископа Хустського Марка (Петровцій) він просить благословення від свого шефа - єпископа Мукачівського Феодора (Монич працює в єпархії чиновником). Владика, будучи людиною довірливою дає своє благословіння на опус, який не можна було навіть нікому показувати.
На цьому детекти не закінчився. Після виходу книгим у світ, черниці поскаржилися на автора до Хустської єпархії, яка заборонила поширення книги на території усієї єпархії.
Натомість єпископ Феодор нагородив диякона Монича саном протодиякона.
Тут, як бачимо, кілька канонічних порушень. Звичайно що єпископ Феодор не мав права давати благословення на твір, що не стосується його єпархії. Крім того він прекрасно був інформований про недоліки книги.
Ось таку маємо казку. Рекомендую журналістам та історикам дати аналіз "роботі" Монича.