Незряча поетеса з Хуста Любов Сливка про материнство, роботу та доступність

Більше про материнство без зору Любов Сливка розповіла Суспільному.
"Взагалі у мене зір був слабкий з дитинства, але повністю зір я втратила в 28 років. Прийняла це звичайно дуже важко. Але пройшло вже багато років і розумію, що в житті немає нічого неможливого. Бог дає сили пережити всі труднощі", — поділилася жінка.
Найважчим періодом стала адаптація до материнства без зору. На той момент донька Любові була ще зовсім маленькою.
"Для мене було найскладнішим адаптуватися у вихованні дитини, я не бачу навіть ложечку до ротика їй піднести… але навіть, будучи в тому важкому стані, я не опускала рук, я боролася, бо я мала для кого це робити",— додала вона.
Поступово Любов почала шукати можливості для нового етапу життя. Вирішальним стало знайомство з іншими незрячими людьми та поява телефону із активацією голосом: "Я зрозуміла, що я не одна… я також мушу щось робити… донечка і творчість — оці два такі великі мотиватори, які мене тримали і тримають до тепер".
Навчання роботі з комп’ютером стало наступним кроком. Спочатку — аудіоуроки, далі — курси для людей з інвалідністю.
"Перше, що я прописала, це слово "мама". І це було протягом чотирьох років… не одразу все вдалося, а помаленьку, крок за кроком", — розповіла Любов Сливка.
Після десятирічної паузи вона повернулася до творчості вже після втрати зору: "Я написала вірш "Надія" і після того воно в мене потекло, полилося рікою, мене надихало те, що моя поезія подобається людям".
Збірку "Серцем відчуваю" Любов видала і плоским друком, і шрифтом Брайля: "Всі кошти із презентації пішли на друк Брайля, ці книжки я дарувала всім небайдужим".
Хресна мама Любові поділилася — навіть після втрати зору жінка не втратила внутрішньої сили.
"Вона не падала духом ніколи… Щоби люди виділи, що не треба падати духом, що з всього є вихід", — розповіла хресна Любов Липчей.
"Головне не опускати рук… темрява — це ще не закінчення життя, можна жити в темряві повноцінно", — повідомила Любов Сливка.
До теми
- «Раніше ми стріляли кількістю. Зараз стріляємо точністю. Дрони коригують вогонь, і це кардинально змінило ефективність артилерії»: історія головного сержанта з позивним «Ярчук»
- Олександр Холод: ветеран, який популяризує туризм і сприяє реабілітації військових
- "Бограч-index" – липень 2026: за місяць ціни за продукти змінилися на - 5,5%
- На Закарпатті смертність удвічі перевищує народжуваність: статистика за перше півріччя 2026 року
- В Ужгороді покажуть документальний фільм про евакуацію цивільних із прифронтової Костянтинівки
- В Ужгороді розпочався «Чендей-фест»: визначили найкращих авторів малої прози та сценаріїв
- Світовий стандарт у дії: чому серце пацієнта в Закарпатському кардіоцентрі лікує не один лікар, а ціла команда?
- Закарпаття серед областей із найнижчими пенсіями в Україні — Опендатабот
- Ветеранський туризм на Закарпатті: між гостинністю та системними бар'єрами
- Прикордонник Чопського загону «Моряк» був «очима» штурмовиків, а тепер готує нове покоління операторів БПЛА
- До майже 50% зросла вартість навчання в університетах на Закарпатті
- Відмовилася від громадянства США заради ЗСУ: історія військової Кім, яка воює у закарпатській бригаді ТрО
- На Свидовці завершили програму природотерапії для ветеранів
- «Мацур»: у 128-й Закарпатській бригаді створили власний бойовий наземний роботизований комплекс
- Повернення до внутрішнього балансу: нацгвардійці 26-го Закарпатського полку проходять декомпресію після фронту
- «Український балкон» у Стару Європу: яким побачив Закарпаття німецький репортер у 1930-х
- Коли в Ужгороді почали пити чай
- Інвестиція у майбутнє: скільки коштує навчання в УжНУ у 2026 році та як змінилися цінники?
- 32 659 вибухонебезпечних предметів знешкоджено: закарпатські сапери працюють на Миколаївщині
- «Руки мають працювати швидше, ніж голова увімкне паніку»: історія бойового медика Мукачівського прикордонного загону

До цієї новини немає коментарів