"Моя мрія отримати якісний протез здійснилася": історія закарпатського ветерана Йосипа Лакатоша

Військовий перебував у реанімації п?ятнадцять днів і втратив ногу. Через високу ампутацію ноги не міг користуватися класичним протезом і був змушений пересісти на крісло колісне. Відтоді ветеран мріяв отримати сучасне та якісне протезування і знову підняти на руки своїх маленьких дітей.
"Історія, як я опинився в армії — весела. У нас закінчились підгузки для дітей, тож я пішов купити два пакунки підгузків. Дорогою мене зупинили поліцейські. Ми поїхали до районного відділу. Пообіцяли відпустити. Сказали, що везуть мене додому, однак повезли до військкомату, до територіального центру комплектування. Там сказали: “Хлопче, ти приїхав”. Мені виписали повістку. Мама каже: “Куди ж ви його забираєте, у нього шестеро маленьких дітей, він офіційно одружений”. “Не біда, у нас траплялися й гірші випадки. У вас, ромів, по дев’ятеро-десятеро дітей”. Так я з отими двома пакетами підгузків і поїхав до армії", — розповів Йосип.
За його словами, на початку служби появу у війську сприйняли скептично, адже він ромської національності. Додає: стосунки із побратимами швидко налагодилися і всі працювали злагоджено.
“Коли ми йшли на передову, всі сиділи понурені, а я навушники до вух, і пішов. Мені казали: “Тебе колись вб'ють”.
"Хто каже, що роми не воюють, це брехня. Наших дуже багато. У мене була одна мотивація — цей наступ, цю агресію, це зло, вигнати звідси. Це ж наша земля, це моя земля. Я тут народився, виховувався, тут народилися мої діти” — згадує Йосип.
Під час одного з бойових завдань він доставляв боєприпаси та воду побратимам, які перебували на позиціях, і разом із групою потрапив під обстріл. Внаслідок атаки ворожого дрона один із побратимів загинув на місці, а Йосип разом з іншими військовими своєї бригади зазнав важких поранень. Він пролежав в окопі десять годин в очікуванні евакуації. Уночі його транспортували до лікарні у Запоріжжі де реанімували, але через складність поранення лікарі були змушені ампутувати ногу. Йосип згадує, як дізнався про це:
“Мені подзвонила мама і спитала: "Як ти?" — Кажу: "Мамо, я в лікарні, все добре". — "Живий?" — "Живий", — кажу, — "все добре, лише нога..." — "Що з ногою?" — Відповідаю: "Нічого, просто вся переламана". Я поставив слухавку, а біля мене сидить лікар і каже: "Я маю для тебе погану новину: в тебе немає ноги". Я відкрив ковдру, а тут уже таке…”
Через деякий час військовослужбовця перевели до Мукачівського центру реабілітації, де зробили перший навчальний протез, а згодом видали постійний. Але внаслідок того, що у Йосипа була висока ампутація жоден протез не працював належним чином та не допомагав вільно пересуватися.
Чоловік близько року пересувався на кріслі колісному, поки його історію не побачив у сюжеті Суспільного засновник реабілітаційного центру “TYTANOVI” В?ячеслав Запорожець і вирішив допомогти.
“Мене вразила його історія — він ром, має багато дітей і дуже позитивний. І я одразу сказав собі, що повинен йому допомогти. У нього вадна кукса (залишок кінцівки після ампутації, — ред.) і доволі висока ампутація. Класичний протез не тримається. Тому ми запропонували йому остеоінтеграцію (процес, при якому імплант вживлюється в кістку, — ред.). Я буду підтримувати всіх, і ромів, й інші національності, — усіх, хто захищав нашу державу та отримали поранення. Ми повинні бути вдячні їм за це — розповів В?ячеслав Запорожець.
Лікар-хірург реабілітаційного центру Олександр Ліненко розповів, що вони працюють із важкими випадками, пов?язаними із тривалим перебуванням поранених без медичної допомоги.
“Багато складних випадків і наслідків від так званого “турнікетного синдрому”. Хлопці, коли отримують поранення, накладають собі турнікети, і на жаль, вчасно не вдається їх евакуювати з поля бою — відбувається порушення кровообігу, яке триває впродовж значного періоду. Внаслідок цього, на жаль, доводиться робити їм ампутацію” — поділився хірург Олександр Ліненко.
У реабілітаційному центрі Йосип пройшов декілька складних операцій та тривалу реабілітацію. Сьогодні Йосип має зручний, сучасний процес та вже пересувається без крісла колісного. Найбільше військовий радіє поверненню додому і можливості вільно тримати на руках маленьких синів.
“Я плакав, коли мені повідомили, що центр готовий допомогти. Мене переповнювали емоції, я не міг повірити… що хтось ще про нас дбає. Що нас ще не викинули, як сміття. Значить, ще є люди, яким ми небайдужі. Мені тільки 36 років, і я хочу жити. Хочу займатися своїми дітьми, щоб я міг їх взяти на руки — це для мене найголовніше. Дякую лікарям та журналістам за підтримку — моя мрія здійснилася” — розповів Йосип.
До теми
- Олександр Михалко: характер, сильніший за страх
- Один проти тринадцяти: історія бійця 128-ї бригади, який у бою під Дебальцевим знищив 13 ворожих піхотинців
- Понад 400 релокованих підприємств на Закарпатті створили майже 13,5 тисяч робочих місць: з яких регіонів переїхав бізнес
- Прикордонник Вадим Гджега: "Раніше думав, що знаю межу витривалості. Тепер розумію – вона значно далі"
- Минулого тижня на Закарпатті побралися 38 пар
- Служба супроводу 12-ої бригади «Азов»: як працює система підтримки
- Чотири роки з дня повномасштабного: історія адаптації ветерана
- Пам'яті Дмитра Гаваші: у Мукачівському замку провели захід, присвячений ексдиректору і захиснику, який загинув на війні
- Girls Leadership Academy 6.0 / Академія лідерства для дівчат 6.0: закарпатські дівчата можуть взяти участь у проєкті!
- У Мукачеві розпочинається молодіжний компонент програми Roma Response
- Ветерани в публічному просторі: як уникати стереотипів і працювати відповідально
- Написав 15 творів, п’єсу та навіть став актором у 59 років – історія офіцера 128 бригади Григоровича
- Крафтове виробництво «Вуйко Еко» випустило новий продукт за рецептом, якому вже понад 150 років
- Закарпаття під час війни: використані переваги та пропущені можливості
- Любов, що рятує в полоні: історія подружжя Андрія Раітіна та Олени Терещенко з Маріуполя в Ужгороді
- Унікальне Закарпаття: у соцмережах показали соляну стометрову піраміду підземного Солотвина
- ДНК-ідентифікація тіл невпізнаних та зниклих безвісти: як на Закарпатті проводять експертизи
- Служба супроводу 12-ої бригади «Азов»: як працює система підтримки
- За перший місяць 2026 року Закарпаття прийняло п’ять евакуаційних груп із прифронтових областей
- Після важкого поранення переніс понад 10 операцій та планує повернутися у стрій: історія закарпатського поліцейського Івана Гучковича

До цієї новини немає коментарів