«Під час ворожого обстрілу я втратив ногу. Але повернувся і воюю далі…» Історія воїна із 128-ї бригади

Як розповідають на сторінці 128-ї бригади, Дмитро до 2017 року служив у ЗСУ на контракті, відтак звільнився й працював на цивільній роботі – влаштувався в німецькій фірмі водієм фури. За кермом багатотонної вантажівки Дмитро об’їздив усю Європу, заїжджав навіть у Африку. Гарно заробляв, але як тільки почалася повномасштабна війна, залишив високооплачувану роботу й повернувся в ЗСУ. Спочатку в свою попередню частину, яка виконувала завдання переважно в тилу, а потім перевівся в бойову бригаду – 128 ОГШБр.
– Я вважаю себе патріотом не на словах, а на ділі, тому й повернувся в ЗСУ, – пояснює Дмитро. – Перевівся в бригаду восени 2022 року під час звільнення Херсонщини. Далі нас перекинули на Бахмутський напрямок, наш підрозділ воював у Соледарі. Ми вели ближні бої, перестрілювалися через вулицю, ворог наближався на 40 метрів і ближче. Спочатку це були «вагнери» з числа зеків, потім у місто заїхала велика колона регулярних військ росармії і тактика бою помінялася.
В останні дні грудня 2022 року Дмитро виводив своє відділення з бойових позицій на заміну й отримав важке поранення.
– Я йшов заключним. Росіяни обстріляли нас із АГС (автоматичний гранатомет) і один із вогів (осколкова граната) вибухнув за кілька сантиметрів від моєї правої ноги. Мене оглушило, з’явився сильний біль, я крикнув хлопцям, що 300, і накинув турнікет. Ще не розумів, що сталося, тому піднявся й намагався йти. Але зразу впав. Знову піднявся і знову впав. Тільки тоді побачив, що правої ноги вище ступні немає, вона теліпалася на шкірці. Хлопці поклали мене в спальний мішок і понесли на точку евакуації. А звідти бронетранспортером евакуювали до медиків.
Кілька місяців Дмитро лікувався в різних госпіталях, переніс чотири операції. Ступню з частиною гомілки довелося ампутувати, але через 2,5 місяці боєць став на протез, хоча лікарі попереджували, що рана ще не зажила як слід.
– Я наполягав, хотів чимшвидше навчитися ходити без милиць, – пояснює Дмитро. – Мені дали хороший протез, напівспортивний. Я швидко звик до нього і скоро разом із протезистом навіть почав грати в футбол. Для когось втрата ноги може стати справжньою трагедією, але я з самого початку налаштував себе, що повернуся до повноцінного життя. Від настрою, мотивації дуже багато залежить.
Отримавши інвалідність, боєць міг звільнитися із ЗСУ чи хоча би перейти на службу в якусь тилову частину. Але несподівано для багатьох написав рапорт і повернувся в свій бойовий підрозділ.
– Дружина спочатку була проти й намагалася відговорити мене, – каже Дмитро. – Але вона знає, що я затятий – як щось вирішив, то не відступлюся. Тому прийняла мій вибір. Моя родина з Рівненщини, ми з дружиною виховуємо двох дітей. Молодший син, дізнавшись, що я повертаюся на фронт, хвалиться перед друзями: «Мій тато на війні, він кіборг із залізною ногою!»
Люди, котрі не знають про поранення Дмитра, навіть не помічають, що він на протезі. Боєць вільно водить машину і часто сідає на місце водія-механіка бойової гусеничної техніки – підвозить своїм товаришам на бойові позиції боєкомплект чи провізію.
– Для мене немає проблеми виконувати бойові завдання, – каже Дмитро. – Як тільки треба, сідаю в пікап чи гусеничну техніку і їду. – У нас багато таких хлопців, вони усвідомлюють, чому тут. Частина цивільних не розуміє, що насправді відбувається на війні. Телевізор чи інтернет це одне, а побачити наживо – зовсім інше. У багатьох бійців патріотизм і мотивація вже закінчилися, але з початку війни стільки наших побратимів загинуло, що ми не можемо залишити все просто так, треба воювати. Особисто я воюю за своїх товаришів – загиблих і живих. І за свою сім’ю – не хочу, щоб ворог дійшов до мене додому.
До теми
- Мистецька резиденція неподалік Ужгорода має шанс стати центром культурного життя Закарпаття
- Унікальне видання - за донат: Федір Шандор пропонує поповнити бібліоколекції виданням "Мілітарна хроніка Закарпаття"
- "Казали, що ми не повинні жити на світі, бо ми роми, ми зіпсована нація", — згадують очевидці нацистського геноциду
- Ветеранська політика в дії: приклад успішної інтеграції захисників України у поліції в Закарпатській області
- Тея, Муначімсо Айві, Раліна, Деян, Теодор, Іслам - серед імен, які закарпатці давали своїм дітям цьогоріч
- Бичківський медяник: вишиваний оберіг, який можна спробувати на смак
- На Закарпатті найгірші результати НМТ з української мови та математики, але найкращі – з хімії
- “Від зерна до хліба”: урожай пшениці вже вдруге зібрала закарпатка Аліса Смирна з дітьми
- Мешканців Закарпаття запрошують до участі в літературному проєкті «Мапа голосів»
- В Ужгороді другий день поспіль тривають протести проти закону щодо НАБУ і САП
- «Бограч-index» – липень 2025: за місяць продукти змінилися на +1,8 %
- «Нові сусіди» - як жінки-переселенки створюють нові бізнеси на Закарпатті
- Герої без зброї: водій-сапер Михайло Яворський про розмінування, руйнування і людську уважність
- "Моя мрія отримати якісний протез здійснилася": історія закарпатського ветерана Йосипа Лакатоша
- “Закарпаття: у кадрі та серці”: стартував фотоконкурс про красу й унікальність регіону
- Мій найкращий концерт ще попереду. Владислав Юрош про першу скрипку та камерний оркестр
- «Традиції, що єднають» – унікальну рубрику започаткували дві громади - Закарпаття та Донеччини
- У Карпатському біосферному заповіднику зафіксували рідкісного червонокнижного птаха
- Раковецька начинка претендуватиме на статус нематеріальної культурної спадщини Закарпаття
- Школа безпеки 2.0: другий сезон завершено — підсумки піврічного проєкту для жінок і дівчат на Закарпатті
До цієї новини немає коментарів