Найбільше в’ївся в пам’ять запах війни – сапер Нацгвардії про службу на передовій

Десятки років роботи з вибухівкою: спочатку у цивільному житті, а тепер на передовій. Командир інженерно-саперного відділення розповів про службу на передовій, свої страхи та власну мету на війні проти російських загарбників.

«Для початку скажу, що, якби москалі дізнались, що наша група заїхала на одну з ділянок фронту, то перерили б снарядами весь квадрат. Вузькопрофільні спеціалісти – завжди для противника жадана ціль. Тому попрошу не показувати моє обличчя і не називати прізвище», – попереджає закарпатський нацгвардієць Андрій перед початком інтерв’ю.

Зустрічаємось з сапером, коли він перевіряє дроти для дистанційного підриву мін. Каже, що це надійний спосіб, але має недолік: якщо уламки мін чи снарядів переб’ють дріт, то треба повзти й шукати це місце, щоб полагодити. Проте і підірвати можна саме в той момент, коли противник знаходиться в найуразливішому для нього місці.

З вибухівкою чоловік працює десятки років. До повномасштабного російського вторгнення він працював на одній з шахт. Там постійно проводились підривні роботи, під час прохідницьких підземних робіт. На початку 2022 року прийшов у центр комплектування і розповів про свою кваліфікацію. Такі фахівці на вагу золота, сказали офіцери й оформили Андрія в один з підрозділів Нацгвардії на Закарпатті.

«В принципі робота з вибухівкою в шахті несильно відрізняється. Хіба що там кулі не свистіли над головою і «град» не прилітав. Перший мій бойовий вихід був у травні. Тоді у москалів «Дєнь побєди» грав. Ми добре чули, бо наші окопи від їхніх були не так вже і далеко. Найбільше в’ївся в пам’ять запах війни. Суміш горілого лісу, гуми й гниючих тіл окупантів», – каже найгвардієць.

Завдання у саперів бувають різними, розповідає нацгвардієць. Все залежить від поставленої задачі, командир визначає що і де саме треба встановити: мінний шлагбаум чи загородження, визначає тип боєприпасів. Перед тим, як висунутись на позиції сапери попереджають про своє прибуття той підрозділ, який там знаходиться. Звідти під прикриттям піхоти спеціалісти висуваються у бік ворога і закладають для нього неприємні сюрпризи. Коли робота зроблена, дані вносяться до спеціальної комп’ютерної програми, щоб всі інші командири підрозділів бачили, де і що встановлено.

«Працювати з вибухівкою мені не страшно. Я вже звик до цього. Набагато страшніше, коли щось не спрацювало, і вибуху немає. Це означає, що треба повзти й шукати проблему. Хоча в ці моменти про страх не думаєш. Просто робиш свою роботу і повертаєшся на базу. Страх може з’явитись вже потім, коли починаєш аналізувати, де ти був, і фантазувати собі різні страшні сценарії. Одного разу зірвав чиюсь розтяжку. Не помітив дріт від ПТУРа, зачепив ногою, і граната вибухнула. Врятувало дерево, до якого вона була прив’язана і якесь диво», – розповідає Андрій.

Але росіянам дісталося набагато більше – група Андрія знищила ворожий танк, бронетранспортер «Ракушка», а кількість ворожої піхоти навіть не рахували. Свої трофеї сапери бачать нечасто. Вони працюють між нашими крайніми позиціями й ворожими. Іноді від росіян їх розділяє усього кілька десятків метрів. Тому залишатись там і чекати на якесь шоу, небезпечно. Про результати своєї роботи фахівці дізнаються від побратимів. У перемозі України нацгвардієць не сумнівається, і ділиться найсвітлішою мрією – гуляти з майбутнім онуком по мирній, незалежній і безпечній країні.