Водоканал у пастці боргів. Без підтримки ужгородців він із неї не вибереться
15 травня Ужгородському водоканалу ледве вдалося уникнути відключення електроенергії, внаслідок якого все місто автоматично залишилося б без води. Однак того ж дня підприємство отримало нове попередження про відключення — вже на 18 травня. І так триватиме доти, доки водоканал не розрахується з боргами. Зробити ж це він може лише за умови, що населення перерахує 730 тис. грн., які винне за воду з початку року, і справно оплачуватиме поточні рахунки.
Ситуація на водо-каналі справді загрозлива. Його директор Юрій Омеляненко каже, що відсотків 30 ужгородців звикли отримувати воду “на шару”, а Ужгородський МРЕМ вимагає стовідсоткової оплати цьогорічних боргів і поточних платежів місяця. До того ж нинішні тарифи на воду не покривають навіть її собівартості. Щоб не бути голослівним, Юрій Віталійович оперує цифрами. На місяць нарахування Водоканалу за електроенергію сягає 700 тис. грн., на зарплату працівникам іде до 550 тисяч, мінімум 50 тисяч — на паливно-мастильні матеріали, 100 тис. грн. — на податки, 150 тисяч через велику замортизованість основних засобів потрібно направляти на підтримання їх у більш-менш нормальному технічному стані. А ще ж є витрати на послуги зв’язку, банківське обслуговування, канцелярію і т. ін. Навіть за грубими підрахунками набігає півтора мільйона гривень. А за воду водоканал нараховує 1 млн. 300 тис. грн. на місяць. Тобто навіть за умови гіпотетичної стовідсоткової проплати підприємство залишається в мінусах. Ось і виходить, що підприємство у боргах, як у шовках: 420 тис. грн. винні електроенергетикам за цей рік (а ще ж є 23 млн. грн. боргу за попередні роки), не сплачені податкові нарахування та прибутковий пода-ток із зарплати у місцевий бюджет, боргують за паливно-мастильні матеріали. Ланцюгова реакція: не платять їм — не платять вони.
Звісно, борги треба повертати, і справедливість вимагає відключати воду конкретно боржникам, аби не допускати відключення всіх споживачів. Але зробити це, на відміну від електрики чи газу, технічно набагато складніше. Всі це знають, і частина ужгородців відверто зловживає цим. Надія знайти управу на боржників з’явилася, коли в Полтаві запровадили ноу-хау — точкове відключення споживачів за допомогою мініатюрної телекамери. Сподівалися, що полтавські колеги будуть виробляти й продавати це оснащення. Однак ті пішли іншим шляхом: створили кілька бригад, які працюють на виїзді за договором з будь-яким комунальним підприємством України. Щоправда, один робочий день такої бригади коштує 15 тис. грн., і за цей час вони відключають максимум 5 споживачів. Потрібно розрізати стояк, прочистити його, ввести втулку з телекамерою, а потім знову заварити стояк. А технічний стан наших внутрібудинкових мереж може призвести до того, що вони розріжуть, почнуть чистити — і весь стояк обвалиться. У підсумку водоканал змушений буде ще й відновлювати його. Простіше з каналізацією: через технічний отвір на горищі заводи-ться втулка з телекамерою, вона доходить до витоку з квартири і перекриває його. При цьому інші мешканці будинку не страждають, а в боржника каналізаційні стоки будуть заблоковані. Керівництво Ужгородського водоканалу не виключає, що все-таки поновить переговори з полтавчанами. І злісним неплатникам слід мати на увазі: аби знову під’єднатися до міської каналізаційної мережі після такого відключення, окрім власного боргу, їм доведеться покривати і витрати на роботу цієї бригади. Тобто, якщо за день полтавчани відключать 5 квартир, то 15 тисяч розкинуть на них, і кожен додатково муситиме сплатити 3 тис. грн. Отож краще й дешевше розраховуватися вчасно.
Але проблеми водоканалу не лише в боргах, і з’явилися вони не сьогодні. Залишкова вартість основних засобів тут 46%, тобто вони зношені більш ніж на половину. Якщо ще 2—3 роки не будуть вкладені кошти в переоснащення, в технічному плані підприємство просто перестане існувати. 43 відсотки труб в Ужгороді знаходяться в аварійному стані, і в середньому щодня доводиться ліквідовувати 2—3 прориви. (Для порівняння: у Мукачеві їх 2 на тиждень). До того ж морально застаріле обладнання дуже енергозатратне, і це напряму впливає на собівартість води — енергетики ж мало не щомісяця піднімають ціни. Звісно, водоканал, у свою чергу, теж міг би постійно піднімати тарифи, але це, по-перше, дуже тривалий процес (потрібно пройти громадське слухання, різні комісії, узгодження з антимонопольним комітетом), а по-друге, безперспективний. Поріг платоспроможності нашого населення досить низький, і якщо різко підняти ціни — стане більше неплатників. Безперечно, у зв’язку з останнім суттєвим підвищенням цін на газ та електроенергію їх все одно доведеться коригувати, але акцент усе-таки треба робити на зменшенні собівартості за рахунок переоснащення більш економним у плані споживання струму обладнанням.
Зробити це самотужки водоканал, природно, не може, тому допомогти намагається міська влада. На останній позачерговій сесії міськради депутати після тривалих дискусій таки проголосували за те, аби зі спеціального фонду бюджету розвитку міста до статутного фонду КП “Водоканал” внести 874 тис. грн. Ці гроші мають піти на переоснащення найбільш енергозатратних об’єктів. 280 тис. грн. із цієї суми виділять на заміну повітродувок потужністю 200 та 160 кВт, які працюють цілодобово, менш потужними — по 110 кВт. Економічний ефект від заощадження електроенергії має бути відчутним — понад 450 тис. грн. на рік. До речі, повітродувки задіяні в очищенні стічних вод, і в разі їх знеструмлення весь бруд потрапив би до річки, за що “світять” великі штрафні санкції. А ще без підігріву від цих повітродувок буквально через кілька годин загине біомаса, яка переробляє стічні води, а для її відновлення потрібно півроку: довелося б завозити звідкись і розводити.
Інші кошти мають піти на насосно-фільтрувальну станцію № 2, де працюють 4 агрегати потужністю по 250 кВт. Упровадження автоматизованої системи управління з частотним регулюванням обертів дозволить не завантажувати їх на повну силу у разі менш інтенсивного водозабору. Тобто зменшилося споживання води в мікрорайоні — зменшилися оберти.
Економія — близько 300 тис. грн. на рік. На Закарпатті така автоматизована система управління вже встановлена в кінці квітня на Чинадіївському водозаборі.
Юрій Омеляненко каже, що до міської ради вони подали програму з енергозбереження і заміни застарілого обладнання на водоканалі, і сподівається, що вона буде затверджена на найближчій сесії 29 травня. Програма передбачає за 5 років зробити переоснащення підприємства, а це дозволить зменшити споживання електроенергії на 30%. Правда, на її реалізацію потрібно 8 млн. грн. Ще один шлях: на Минайському водозаборі, очисних спорудах та фільтрувальній станції — найпотужніших споживачах електроенергії — поставити підстанції, на яких могли б отримувати електроенергію І класу потужності. Різниця між І та ІІ класом становить 8—10 коп./кВт, отож це дозволило б зменшити оплату на 200 тис. грн. на місяць. Побудова підстанцій обійшлася б у 10—12 млн. грн. Кошти, зекономлені на електроенергії, водоканал спрямовував би на заміну труб та модернізацію підприємства, і це неодмінно покращило б якість послуг водопостачання та водовідведення.
• • •
Ситуацію на Водоканалі ми попросили прокоментувати в. о. першого заступника міського голови Ужгорода Володимира Бобкова. Він повідомив, що за останній місяць це підприємство 5 разів отримувало попередження від УжМРЕМ про відключення струму. Як тільки електроенергетики не отримують наміченої на день суми — а це 22 тис. грн., — вони через три дні сигналізують про відключення. Водоканал якось викручується, кидає кошти — і знову на 3 дні затишшя. Ужгородці мусять зрозуміти: за воду, як і за все інше, необхідно платити. І, на жаль, щоразу більше. Закінчилися вибори, а отже — й період популізму. Зросли ціни на газ та електрику, а за ними — це об’єктивна реальність — підвищуватимуться й тарифи на воду, тепло. На останній позачерговій сесії було оголошено про початок громадських слухань по всіх тарифах. До слова, у Мукачеві 1 куб. м. води обходиться населенню приблизно на гривню дорожче, ніж в Ужгороді, а норми накопичення сміття на одну людину в нас більш ніж у 4 рази нижчі за мукачівські. Володимир Олександрович каже, що треба виробити якусь універсальну формулу для нарахуваня тарифів, яка враховувала б ціну складників собівартості певної послуги. Зросла, скажімо, вартість газу — тариф піднімається. Інакше ми постійно матимемо підприємства, які відстають у тарифній політиці і через це весь час сповзають у боргову яму. Безперечно, це непопулярний захід, населення буде збентежене і навіть обурене, але через це треба пройти, як пройшли свого часу наші закордонні сусіди. А щодо боргів за воду, то обговорюється варіант, аби передоручити їх енергетикам. Вони можуть відключити струм боржникам, і поновити електрозабезпечення тільки після погашення всіх боргів.
Словом, ужгородцям доведеться-таки зрозуміти, що за будь-які послуги, у тому числі і водопостачання, треба платити так само, як за хліб чи ковбасу в магазині. Ми поступово наближаємося до світової практики економічно обґрунтованих цін, і від цього нікуди не дітися. От би ще й зарплати наші рівнялися на закордонні…
Ужгород
До цієї новини немає коментарів