Італійський слід у історії Закарпаття: римські монети, графи Другети та подарунок Ужгороду від Муссоліні

Пане Йосипе, то про що каже бронзовий вік?

– Епоха бронзи (2500 – 800 роки до нашої ери) – це епоха інновацій, контактів, взаємозв’язків і, звичайно, торгівлі. Тож не дивно, що окремі речі, які виготовлялися на Апеннінському півострові та в Альпах, уже тоді потрапляли за сотні кілометрів на північ. В одному зі скарбів бронзових предметів із околиць Берегова знайшовся невеликий уламок орнаментованої пластини, який виявився частиною широкої металевої пряжки, близької до італійських центуроні. Це був особливий пасок, котрий носили, ймовірно тільки ткалі та жриці. Окремі вироби потрапляли ще далі. Так, у селі Кремінна на Хмельниччині виявили бронзовий шолом, близький до тих, що використовувалися на території Північної Італії, де проживали знамениті етруски. Тобто вже в цей час уся Європа – це мережа торговельних шляхів.

Що цікавого стосовно Римської імперії?

– Кордони Римської імперії, провінції Дакії, з 118 року нашої ери проходили неподалік від території сучасного Закарпаття. Варвари (даки, вандали), які проживали по сусідству, мали контакти з римлянами, інколи нападали на них. Внаслідок цих взаємозв’язків на землі варварів потрапляли срібні та золоті римські монети, глиняні й бронзові посудини, статуетки, технології. Свого часу була висунути гіпотеза, що така відома пам’ятка, як городище Мала Копаня, загинула внаслідок нападу римських військ. Утім доказів цьому поки немає. Проте в середині ІІІ століття з Дакії в околиці нинішнього Берегова переселилися майстри-гончарі й заснували тут великий центр, де виготовляли дуже якісну й гарну так звану сіроглиняну кераміку. Зрештою, слід нагадати, що частина германського племені вандалів із наших країв у V столітті брала участь у руйнації самої столиці імперії – міста Рим.

Найбільш цікавим, напевно, був період правління італійських Другетів?

– В епоху Середньовіччя зв’язки матеріалізувалися більш конкретно, й вони підтверджені не тільки археологічними даними, а й письмовими джерелами. Справді, найбільш красномовний факт – поява у ХІV столітті на території сучасного Закарпаття представників родини Другетів. До Угорського королівства вони прийшли разом із майбутнім королем Карлом Робертом (один із Другетів був його вчителем). У нашому краї з’явилися як землевласники 1328-го, коли Карл Роберт надав Іоану І Другету в користування Невицький замок і Ужанську домінію. Вже через 4 роки він отримав дарчу грамоту на постійне володіння Ужанською домінією. Цікаво, що сам Ужгород у дарчій не фігурує – з’являється у джерелах як їхня власність тільки в 1347-му. З того часу й до кінця ХVІІ століття Другети володіли Ужгородом і домінією та відігравали важливу роль у історії нашого краю.

Чим відзначився період Другетів?

– Вони зробили для Ужгорода дуже багато. До прикладу, добилися права проведення ярмарків (державних і місцевих), розвивали ремесла, започаткували виноградарство, заснували павлікіанський монастир. Зрештою, герб нашого обласного центру теж пов’язаний із ними. Із початку ХV століття вони оселилися на місці сучасногоУжгородського замку. Спочатку мали дворянську курію, потім звели укріплений палац (кастеллум), а в середині ХVІІ ст. оточили його кам’яними мурами й перетворили на замок. Цю найбільш давню споруду Ужгорода нині відвідують тисячі туристів. Частково їм завдячуємо й за Горянську ротонду. Крім того, Другети збудували частину теперішньої єпископської резиденції на нинішній площі А. Бачинського. У ХVІІ ст. це була езуїтська колегія, біля якої стояв перший середній навчальний заклад краю – Ужгородська гімназія. У кінці того ж століття помер останній представник Другетів по чоловічій лінії – Валентин. По жіночій іще жила Крістіна Другет, яка вийшла заміж за графа Міклоша Берчені, але невдовзі й вона пішла у засвіти.

Знаю, що італійці в нас будували залізницю.

– Правду кажете. Італійські фахівці й робочі брали участь у прокладенні залізничної гілки від Мукачева до Верецького перевалу в 1880-х роках. Але будували не тільки тут, а аж до Рахова. Дотепер їхні нащадки з італійськими прізвищами живуть у різних населених пунктах Закарпаття. Отже, якщо Другети в Середньовіччі розвивали торговельну й оборонну інфраструктуру, то італійці у 2-й половині ХІХ століття – транспортну.

У часи Першої світової зв’язки із італійцями не припинялися?

– Так, але мали інший характер. Тепер уже наші краяни як солдати Австро-Угорщини брали участь у боях на Італійському фронті. Тлінні останки багатьох із них донині лежать у далеких Альпах. Натомість чимало італьйських військовополонених померли у військових шпиталях в Ужгороді. Тобто в ті часи контакти теж існували, але переважно військові.

Що далі каже історія про італійський слід?

– Нова сторінка розпочалася в 1938 році. Після Першої світової, зокрема, Угорщина зазнала величезних територіальних втрат. Звісно, країна намагалася провести ревізію Тріанонського договору. Для цього скористалися допомогою Німеччини та Італії. Остання активно підтримувала Угорщину в намаганні повернути втрачене, а заодно хотіла стати лідером групи країн між Балтикою й Адріатикою. У 1930-?х у Європі питання, пов’язані з територіальними претензіями зі змінами кордонів після Першої світової, розглядав так званий міжнародний арбітраж, членами якого були чотири найбільш впливові країни – Англія, Франція, Німеччина та Італія. Під час першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938-го, на якому були присутні вже лише нацистська Німеччина й фашистська Італія, Угорщині повернули Фелвідейк і частину сучасного Закарпаття, заселену переважно угорцями (у березні 1939 року угорці окупували й Карпатську Україну). Другий Віденський арбітраж (за участю тих же країн) присудив Угорщині й частину Трансільванії.

Отже, Угорщина й Італія ще більше зблизилися?

– Так і було. А після нападу Німеччини на Радянський Союз у червні-1941 і оголошення через кілька днів потому Угорщиною війни тому ж СРСР угорці та італійці стали ще й військовими побратимами. Зрозуміло, після цього контакти між ними ще більше розширилися. Так, в Ужгороді, на зразок інших угорських міст, виникає ініціатива створення товариства друзів Італії. Цей рух очолив тодішній мер Імре Пелчарскі. До нього залучали людей, які симпатизували Італії або цікавилися її культурою та мовою. У березні 1941 року нарешті відбулися збори, на яких створили «Товариство Габріеле Д’Аннунціо» (відомий поет, письменник і політик, один із ранніх представників італійського фашизму). Його головою став керівник місцевої прокуратури Золтан Бийнєй. У керівництві товариства знаходимо й місцевого політика Степана Фенцика, а серед його членів були, наприклад, барон Жигмонд Перені, регентський комісар Вілмош Пал Томчаній, мер Ужгорода Ласло Мегай та багато інших впливових на той час людей.

Можна детальніше, чим займалося товариство?

– Налагодженням більш тісних зв’язків між двома країнами на місцевому рівні. Товариство також виконувало важливу політичну й пропагандистську місію. Так, в Ужгороді започаткували курси італійської мови, які проводилися в будівлі гімназії Другетів. По закінченні відвідувачі складали іспити, й хто успішно здавав – отримував диплом і в подарунок італійські книжки. В тодішньому кінотеатрі «Берчені» («Ужгород»), зведеному ще чехами на сьогоднішній вулиці Волошина, демонстрували італійські фільми різного характеру. Тут також влаштовували збори товариства. В рамках співпраці в Італію відправляли представників інтелігенції (вчителів, митців), які отримували відповідні стипендії. Серед них був і художник Андрій Коцка, викладач ремісничого училища (на нинішній Православній набережній), а заодно і скульптор Іштван Керекеш, який виставляв свої роботи в Неаполі.

Італійці в той час до нас приїжджали також?

– Так. У січні 1943-го за сприяння італійської сторони та згаданого товариства в нинішньому ляльковому театрі давав концерт відомий італійський струнний квартет Poltronieri. 27 червня того ж року на площі Другетів, навпроти євангелістської церкви, в урочистій обстановці відкрили пам’ятник Іоану І Другету (первісно планували встановити його Юрію ІІІ Другету). Це була скульптура в повний зріст із мечем у правій руці і книжкою в лівій. Однак, відлитий із поганого металу, пам’ятник почав руйнуватися. Його демонтували з приходом радянських військ. До речі, діяльність товариства відзначив особисто фашистський лідер Італії Беніто Муссоліні, який надіслав для бібліотеки об’єднання 22 книжки творів Габріеле де Аннунціо. Вони зберігалися в культурному центрі товариства на нинішній вулиці Капітульній.

Між Італією і Закарпаттям існували також і господарські зв’язки. З-поміж яних можна назвати діяльність спільного італійсько-угорського підприємства, що будувало Теребле-Ріцьку ГЕС. Звичайно, італійці не просто так давали гроші, їм потрібно було мати своїх людей на місцях, провідників їхньої ідеології та економічних інтересів. Саме в цей час у публічну сферу була закинута фантастична ідея побудови водного каналу «Арпад», який мав з’єднати Ужгород із Європою і Північною Африкою (!). Пропаганда авторитарних режимів у всі часи любить годувати людей далекими й нездійсненними обіцянками та ідеями.

Схожа співпраця в ті часи була і з нацистською Німеччиною?

– Звичайно, адже Угорщина була союзницею обох згаданих держав. В Ужгороді започаткували безкоштовні німецькі мовні курси, які організувала Мюнхенська німецька академія. Випускникам теж дарували книжки, але вже німецькі. Німці також проводили стажування й надавали стипендії окремим представникам місцевої інтелігенції. В той час чимало людей із різних причин ішли на співпрацю з представниками чи органами фашистської Італії та нацистської Німеччини. Одні через власні переконання, інші – з меркантильних причин, а хтось так хотів убезпечити себе і близьких від імовірних переслідувань. Так, директор Ужгородського ремісничого училища Ондраш Цайскі був не просто великим поціновувачем ідей Гітлера та Муссоліні щодо встановлення нового порядку у світі, а й активно пропагував їх у численних лекціях. А ось ексцентричний мукачівський скульптор-самоук Дюла Адам у кінці 1941-го виліпив гіпсову голову Гітлера й відправив її фюреру в подарунок! Через кілька місяців німецьке посольство в Угорщині надіслало йому відповідь, що Гітлер задоволений і дуже дякує. Таких прикладів можна навести дуже багато. Після Другої світової війни сталися кардинальні зміни у ставленні суспільства до оцінки нацизму та фашизму, а тодішня культурна політика піддалася нищівній критиці.

Що було в радянський період? Пригадується, Ви також причетні, можна сказати, до налагодження італійсько-українських зв’язків.

– Радянський період – то окрема тема. Я дійсно їздив у Венецію в 1990 році, але це був радше виняток, своєрідна аномалія. Наш Закарпатський краєзнавчий музей – єдиний із музеїв Радянського Союзу представляв колекцію на світовій виставці «Кельти. Перша Європа» в Італії. Унікальність події полягала в тому, що експонати «виїхали» ще з Радянського Союзу, а повернулися вже в незалежну Україну. Про що детально розповідалося у окремій статті в «Новинах Закарпаття».

Розмовляла Оксана ШТЕФАНЬО, Новини Закарпаття

Фото надані Й. Кобалем

  Надіслати другу