Мешканка Ужгорода Ірина Лукашенко: печворк – творча строката інфекційна хвороба

За професією я інженер-гідротехнік, потім була кравчинею, виготовляла 12 років одяг, а далі трохи часи змінилися і я змогла зайнятися клаптиковим шиттям. В Ужгород із чоловіком переїхали з Києва 4 роки тому. Тут все спокійно, розмірено, тихо і тепер у мене є шикарна майстерня.

Печворк – це філософія, стиль життя, а ще інфекційна заразна хвороба. Чудова хвороба. Ти вже не можеш жити, як звичайна людина – у всьому бачиш печворк. Нещодавно в Ужгороді зайшла в якийсь під’їзд, а там на підлозі стара чеська плитка – печворк. Розписи в церкві – печворк. Вітражі, мозаїка – печворк. Ми всюди бачимо печворк. Це любов, великий труд, у когось професія. Для мене, з одного боку, це хвороба, з іншого – релакс, заглиблення в себе. Крім того, це ще й справжня терапія, бо, зосереджуючи увагу на клаптиках, кольорах, ти весь час напружуєш і розслабляєш зір, тренуєш м’язи ока, та й не тільки ока, а й рук, бо наші вироби іноді дуже важкі.

Моя перша професія допомагає і заважає. Вона не дозволяє вирватися з якихось рамок геометрії, хоча математика тут теж потрібна. У печворку є чарівне число – корінь з двох. Іноді потрібні синуси, косинуси, теорема Піфагора, радіуси, довжина кола. Побачити пропорції, оцінити розмір – це все інженерні навички. Але тут і все творче. Є напрямки: традиційний печворк і арт-квілт. Останнє – це вже божевілля, картини, аплікації. Мені з цим складно, бо тут художником потрібно бути. Я все ж таки традиційний печворкіст.

Перша робота у техніці печворк – це панно, і воно досі висить у моїй майстерні. 12 років тому я покінчила з шиттям одягу, бо зрозуміла, що більше не хочу цим займатися, але не можу собі дозволити не шити. Зрозуміла, що треба ставити крапку. Дуже різко це зробила. А перше панно – це зображення суконь різних фасонів із клаптиків тканин моїх колишніх замовниць. Воно символізує закінчення однієї справи і старт іншої.

Печворк – це, як вірші, які не можна не писати. Так само ти просто не можеш не шити. Щоб займатися клаптиковим шиттям, звичайно, важливо вміти робити прямі рядки. Машинка у цій справі не головне. Техніка може бути дорога, з прибамбасами, а може бути найпримітивніша – головне фантазія, терпіння, тверда рука, уміння тримати рівний припуск і все.

Найбільша робота – ковдра на ліжко розміром 2,5 х 2,5 м. Напевно шила її місяць. Там було використано більше тисячі клаптиків.

Найдрібніша – ковдра на лялькове ліжечко з квадратиків розміром 1х1 см.

Для того, щоб пояснити трудомісткість роботи, виконаної у стилі печворк, наводжу приклад пошиття ковдри: нарізати 520 квадратиків (260 світлих, 260 темних), зшити їх між собою двічі, потім розрізати 520 квадратів, відпрасувати, зшити у 26 смужок по 20 квадратиків, зробити з них 4 великих полотна, розтягнути, відпрасувати, зшити в одне. Далі підкладка, наповнювач, вирівнювання, стьобання. Ця робота достатньо кропітка. Не кожен хоче цим займатися.

У техніці "печворк" можна робити гаманці, авоськи, прихватки, чохли для ручок, окулярів, телефонів, сумочки, рюкзаки, фартухи, жилетки, скатертини, панно, ковдри, серветки, брошки, листівки, органайзери, сидіння на табуретки, грілки для чайників, подушки, машинні сидіння. Ми, печворкісти, сміємося, що вдома зачохляємо все – від швейних машинок до чайників і м’ясорубок.

Дуже рідко беру замовлення і те, зазвичай, від друзів. На саме слово "замовлення" у мене якась дивна реакція – відразу всередині щось зачиняється і починається прокрастинація. Що завгодно роблю, тільки, щоб не братися за цю роботу. Краще я пошию на свій смак. Хочете – купуйте, хочете – ні, але змушувати себе робити щось, до чого не лежить душа, не можу. Дуже багато виробів просто дарую, віддаю волонтерам.

Людина я спонтанна. Придумала щось – відразу його роблю. Якщо не йде, кидаю і беруся за інше. Тому є багато і НЛО – "незакінчених лоскутних об’єктів". От зараз хочу зробити оббивку на диван у альтанці. Ідея може з’явитися від одного клаптика. Побачив його – і цілий великий виріб народився.

Із майстинями з печворку ми знайомимося в Інтернеті, на форумах. Колись подружилися з Іриною Кривонос. Ми обидві Ірини, то наші чоловіки 12 років тому на 8 Березня подарували хостинг для сайту, який ми назвали "ДублІрин". В результаті вийшла платформа, на той час найбільша серед печворкістів. Потім додався "Лоскутний форум". Робили виставки в Голандії, Ризі, Севастополі, Києві. Тобто ми не просто варимося в своєму соку. Це справа, яка об’єднує міста і країни. І незмінно вона усім несе радість і позитив.

Більше робіт Ірини на facebook та dublirin.com.ua.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко