Поміж двома світами – реальним і видуманим...

Видавництво «Фоліо» видало новий роман львівського письменника і журналіста Богдана Кушніра «На лінії зіткнення. Любов і ненависть», який цілком ліг би в канву однієї сюжетної лінії – полювання військової розвідки на куратора російських спецслужб на окупованій частині Донбасу полковника Волкова.

Але цей гостросюжетний художній твір дещо ширший,  розповідає про невидимі сторони російсько-української війни. Полювання на особистого ворога – це тільки привід, аби розказати правду про цю божевільну війну та її ляльководів.

Українську сторону у романі представляють офіцери військової розвідки та Сил спеціальних операцій,  а російську – полковник Волков з Москви,  його права рука Морозова, та інші представники кремлівських спецслужб, які заправляють на окупованих територіях.

Карколомну операцію задумав начальник розвідки сектора полковник Ведмідь. Він знає про особисту неприязнь свого підлеглого Семена Вергуна до російського  куратора на окупованій території Волкова – у них давня ворожнеча,  і хоче використати його для операції з викрадення цього полковника.

Ведмідь все розрахував з ювелірною віртуозністю. Добре вивчивши психологічний портрет Вергуна, він передбачив, що два запеклі вороги таки зустрінуться під час боїв на Сході. Вергун не міг забути, як під час роботи у Москві Волков вколов йому подвійну дозу небезпечних психотропних речовин.

І ось вони жадають неминучої зустрічі. Вона таки відбулася. Вергун і Волков зустрілися на Сіверському Дінці під час обміну заручників, але останній хід залишився за начальником розвідки полковником Ведмедем.

Що вражає в романі – це реальні військові будні та картини  непростого  життя людей, які опинилися на лінії зіткнення. Любов офіцера-розвідника Семена Вергуна і кубанської козачки Галини найкраще передає настрої, які панують на Сході України. Прості люди не хочуть цієї війни, але на віллі під Луганським сидять російські ляльководи типу Волкова і смикають за мотузки. Їх головне завдання – час від часу розпалювати ненависть по обидва береги Дінця і не дати протиборчим сторонам зустрітися віч-на-віч. Тому  основною зброєю стає артилерія і «смерчі», щоб вояки не дивилися  один одному у вічі.

Це не просто захопливий сучасний гостросюжетний роман, це широке полотно реального життя на Сході  й невидимих сторін російсько-української війни.

Ось як передає атмосферу на лінії зіткнення Богдан Кушнір у своєму романі «На лінії зіткнення. Любов і ненависть»:

«Річка Сіверський Донець – це лінія зіткнення двох світів. Реального і видуманого, зітканого з сюжетів пропагандистського телебачення, яке щодня на окупованій території входить у кожен будинок і залякує. Залякує, що за річкою живуть динозаври, готові всіх зжерти або розіп’яти на хресті, як маленького хлопчину, фейками про якого півроку годували одну шосту світу. Вороже телебачення давним-давно перетворилося в грізну зброю гібридної війни. Мета одна — посіяти ворожнечу і ненависть, щоб нічого не пояснювати. Так легше — повісити ярлик і нічого не доводити. Все як на кориді. Махнеш червоною ганчіркою, і бик з розгону біжить стрімголов, аби протаранити матадора гострими рогами. Не річка, а лінія між чорним і білим, ненавистю і любов’ю, правдою і брехнею. Лінія невизначеності, бо важко зробити вибір, коли на кожному кроці на тебе звалюється агресивна інформаційна лавина. Аж на третьому році війни люди навчилися розрізняти, де чорне, а де біле, де ворог, а де друг, де правда, а де брехня. Друг не стане стріляти по житлових масивах. Друг не проповідуватиме ненависть. Друг не брехатиме. Люди навчилися інтуїтивно розрізняти, хто прийшов з лівого берега, а хто з правого. У кожного свій мікросвіт — це немов шкаралупа, яка обволокла людей гарною обгорткою, а що за нею приховується, відразу не скажеш. Тому по обидва боки Сіверського Дінця більше слухають, ніж говорять».

Богдан Кушнір  навчався на факультеті журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Автор пригодницьких романів «Помста оперативника розвідки»(2014) та «Невидима павутина»(2015), які побачили світ у видавництвах «Апріорі» та «Ярославів Вал».  У 1995-1996 роках працював власкором «Молоді України» у Москві. За документальну книгу «Як нам бути з Росією»(1996 р) удостоєний премії НСЖУ «Журналіст року в Україні-1997».

Викладав в університету палік рилейшнз та журналістські розслідування. Зараз працює у парламентській газеті «Голос України».

Під час російсько-української війни служив у Силах спеціальних  операцій Збройний сил України, учасник бойових дій на Сході.

Володимир ГОМЕНЮК.

 

12 квітня 2018р.