Емігранти по-закарпатськи: виїхати на ПМЖ з держави готові більше 90 відсотків фахівців із вищою освітою

Чому найбільше переселенців серед ужгородців і найменше серед хустян?

Закарпатці до «життя на колесах» звикли, оскільки заробітчанство давно стало традиційним ремеслом для багатьох. Тим більше, що трудова міграція нерідко закінчується тим, що наші «шукачі щастя» забирають у іншу державу родини і залишаються там назавжди. Звинувачувати у меркантильності краян не варто, адже не маючи вдома «місця під сонцем», люди просто змушені знаходити засоби для виживання далеко від рідної домівки.

Утім… закарпатські реалії дещо відрізняються від всеукраїнських. Найчастіше наші земляки емігрують до країн-сусідів: Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі. Користаються попитом серед населення Срібної Землі й Німеччина, Італія, Іспанія, США та Англія.

Тож згідно з даними управління статистики в Закарпатській області, торік за межі нашого краю виїхали 2620 осіб. Найбільше мігрантів в Ужгороді – 405, другу позицію займає Мукачево – 179, третю – Виноградівщина – 126, четверту – Мукачівський – 116, п’яту – Тячівський  – 102, шосту – Берегівський район – 96, сьому – Ужгородський та Іршавський райони – 81, восьму – Берегово – 62. Значно менша кількість переселенців на Рахівщині – 57, Хустщині та Перечинщині – 55, у Чопі – 46, на Міжгірщині – 42. Замикають список Свалявщина  – 34, Воловецький район – 32, Великоберезнянський – 27. Однак найменше в області мігрантів є в Хусті – всього 24 містяни.

Дивно, адже офіційно вважається, що основною причиною міграції є низькі заробітні плати вдома, хоча в той же час життєві реалії є красномовним свідченням зворотного. Адже згідно з тими ж даними обласного управління статистики найвищою є зарплатня в Ужгородському районі – 4121 гривень, на другому місці Ужгород – 3698 грн., і в той же час саме хустяни отримують найнижчі прибутки в Закарпатті – 2971 грн. Тож у чому тоді справжня причина зміни батьківщини? Можливо, краян не влаштовує щось інше?

Добре там, де нас немає?

Отже, чому все ж наші земляки їдуть на ПМП до інших держав? Донедавна вважалося, що одруження – найкоротший шлях до «європейського раю». Утім протягом останніх двох років кількість шлюбів, укладених між закарпатцями та громадянами інших держав скоротилася на 70 відсотків. Якщо раніше у фаворі були наречені зі США, Канади, Росії, Чехії та країн Сходу, то тепер мешканці Срібної Землі найчастіше обирають другу половинку серед угорців та німців. Тож стереотип, що закарпатці мігрують за кордон через сімейні обставини  також не відповідає дійсності.

Інше питання – навчання у європейських вишах. Така пропозиція звучить надзвичайно заманливо. Крім того, для вступу в університети багатьох держав не потрібні сертифікати українських ЗНО, а ще  перспектива отримання диплому міжнародного зразка із можливістю працевлаштування будь-де у світі, здавалося б, не може не спокушати амбіційну молодь. Однак… насправді, більшість закарпатців навчаються вдома і тільки 6-7 відсотків випускників шкіл їдуть вчитися до Чехії, Угорщини, Польщі, Франції, Німеччини, Англії та США.

Ще однією гіпотезою є те, що ті, хто змінив прописку у 90-х на сьогодні вже облаштувався за кордоном і зараз забирає до себе родичів. Утім ця теорія також вірна лише частково, адже за більше ніж 20 років усі, хто хотів бути разом з близькими, уже давно виїхали.

Тож чому насправді мешканці міста покидають рідні простори? Невже поведінка наших краян не піддається ніякій логіці?

Очевидно, для зміни місця проживання у кожного багато власних причин і систематизувати їх під загальні шаблони не можна. Зокрема, 28-річна Юлія Мейсарош запевняє, що хоче самореалізуватися в Угорщині як митець, 32-річний Василь Дан, виїжджаючи на ПМП до Англії, сподівається на гідне визнання його комп’ютерних знань, 67-річна Ольга Корній розраховує в Німеччині, де зараз мешкає її донька, знайти добрих лікарів і підправити втрачене вдома здоров’я.

Таких історій і людських доль багато… як і причин переселення. Однак… усе ж хочеться, аби міграційні показники у нас решті-решт були не від’ємними, а позитивними, щоб додому поверталися навіть ті, хто вже давно виїхав. Правда, для цього потрібні належні економічні умови, сприятливий інвестиційний клімат. І стосується не просто нашого міста чи області, але й країни загалом.

Та, на жаль, реальних покращень у межах держави поки що годі й чекати…

Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород»

zakarpatpost.net