Діти втікають із дому. Винні батьки?

Дитина завжди робить спроби одержати те, чого їй бракує, відреагувати на щось, що викликає сильні почуття. Якщо можливість проявляти свої емоції в повному обсязі відсутня – одним із рішень може стати втеча від самої ситуації. Буквально – втеча з дому.

От, приміром, в Ужгороді до правоохоронців звернулися батьки, син яких пішов ввечері 4 квітня з дому і не повернувся. Поліцейські швидко розшукали втікача. Юнак блукав вулицями Ужгорода, сидів в Інтернет-клубах.

Як зізнався 16-річний хлопець, причиною втечі з дому була сварка з батьками.

 Найпоширенішим періодом, коли дитина зважується на втечу з дому, є вік 10-16 років. Це складний психологічний період для дитини з багатьох причин, а втечі з дому можуть бути способом:

- звернути увагу на себе (якщо її бракує);

- уникнути відповідальності або складних зіткнень із батьківською позицією (коли дитина намагається відчути себе окремою та дорослою);

- впоратися з нестерпними почуттями (злості, агресії, образи, болю, приниження тощо);

- саботувати контроль або встановлений у домі режим і порядок;

- помститися за щось (нехай батьки переживають, шукають);

- продемонструвати свою самодостатність (якщо вона не визнається в жодних соціально прийнятних формах батьками).

Тож чи винуваті батьки, якщо дитина йде з дому?

Йдеться не зовсім про вину. Тут варто враховувати "внесок" батьків у таку поведінку дитини, у таке її рішення жити та будувати стосунки з дорослими.