Згадуючи майстра (ФОТО)

Захід розпочався матчем ужгородських команд ДЮШФ «Зінедін» і СДЮСШОР. Представники спеціалізованої спортивної школи перемогли з рахунком 7:0. Відтак настала черга офіційного відкриття змагань. Учасників вітали голова Федерації футболу міста Ужгород Віктор Качур, директор  СДЮСШОР Вадим Дьордь, а також велика родина Пінковських, від імені яких виступила донька Марина Володимирівна.

Після цього вихованці В.Пінковського Юрій Славік, Євген Стерчо, Вадим Веселовський разом із директором СДЮСШОР В.Дьордьом поклали квіти на могилу Володимира Івановича.

А турнір у зв’язку із запізненням румунської команди продовжив матч між СДЮСШОР та ДЮФК «Бронька» (Іршавський район). Господарі виявилися сильнішими – 2:0.

Він народився 9 листопада 1945 року в Ужгороді. І весь свій земний шлях пройшов як життєрадісна людина, якій судилося стати відомим футболістом-півзахисником та юнацьким футбольним тренером (теж з іменем!).

Грою мільйонів В.Пінковський захопився ще в 6 років, а в 12-річному віці потрапив до відомого фахівця Василя Федака. Захищав честь Ужгорода та області, у 14 років потрапив в ужгородський «Спартак», за основну команду якого виступав уже під назвою «Верховина» в 1962 – 1964-му роках.

У 1960-х рр. грав також за команди «Динамо» (Хмельницький), львівські СКА (у його складі став чемпіоном і бронзовим призером першості республіки), ВВПУ РА (із цією командою здобув колись престижний Кубок мільйонів у наймасовіших спортивних змаганнях із футболу в СРСР). У 1970 – 1976-му роках знову виступав за рідну ужгородську команду (спочатку «Верховина», а потім «Говерла»). Саме в ній здобув іще одну нагороду – срібну медаль першості України (1972),  а в наступні два сезони відповідно 4 й 5 місця в чемпіонаті колишнього Союзу серед команд другої ліги  своєї зони та дійшов до чвертьфіналу Кубка УРСР.

Закінчивши Львівський інститут фізичної культури, Володимир Іванович майже 40 років працював на тренерській роботі в СДЮШОР (Ужгород). Тут В.Пінковський підготував не одного талановитого гравця, про що свідчить і той факт, що наставник декілька разів уходив до списку кращих дитячих тренерів області.

Володимир Іванович виконав норматив кандидата в майстри спорту, уходив до складу юнацьких збірних Радянського Союзу й УРСР і справедливо був зарахований до символічної збірної Закарпаття за всю його футбольну історію. Нагороджений почесною грамотою Закарпатської обласної ради (2011).

9 лютого 2014 року перестало битися серце Володимира Івановича. Однак пам’ять про нього бережуть рідні, учні, колеги, друзі, усі, кому доводилося спілкуватися з цією весь час усміхненою та добродушною людиною.