Ужгородська міська лікарня. В яких умовах оперують та лікують ужгородців

Медицина по-закарпатськи: Без спирту, вати та медикаментів.

Навіть ліфт не працює вже другий тиждень...

Один із закарпатських громадських активістів – Ференц Бакі, розмістив сьогодні у популярній фейсбук-спільноті «Ужгород», що налічує понад дві з половиною тисячі читачів (а це більше, ніж деякі з друкованих у місті ЗМІ) дві фото з міської клінічної лікарні з коментарем: «Ужгородська міська лікарня. Тут оперують та лікують ужгородців. Не маючи елементарних медикаментів, навіть спирту та вати немає. Все на "ентузіазмі" лікарів та доброті хворих... Навіть ліфт не працює вже другий тиждень...»

Ми вирішили поглянути як же насправді справи з побутовими умовами, в яких лікуються хворі у міській клінічній лікарні, відомій також як «на Бамі».

Шлагбаум. Двір. Лавиці. На лавицях гріються пацієнти – тут затишніше і свіжіше, ніж у затхлих темнуватих платах. І клумби. На клумбі посеред квітів – деревце. Довкола – огорожка і табличка, де зазначено дарувальника-благодійника. Хм… Отже, у всій лікарні все дуже добре, якщо їй не вистача тільки такої «вишеньки на торт»? Із рекламою дарувальника.

Чомусь згадується біблійне «А як ти чиниш милостиню, - хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Ну, не виходить таємно… Нещодавно міські підприємці прикрасили квітами пішохідний міст. Таблички не повісили і, навпаки, дуже переживали щоб з цього не вийшов який зайвий «піар». Інформація про те, чий це подарунок місту, все ж вискочила через необережний коментар в.о. міського голови. Ну й нехай, мова не про це.

Йдемо далі. Хол лікарні. Тут діє аптека, кафе, стоять банкомати (ану як треба буде раптово купити ліки чи інструменти для лікування – а у хворого нема готівки).

Тут-таки – стенд «Громадський контроль якості медичного обслуговування». На ньому – реклама «доступних кредитів». Зразу стає зрозуміло, що саме є запорукою якості медичного обслуговування у нашій країні. Поламана порожня скринька для скарг. Скаржитися нема куди.

Над дверима – ікони. Входячи у них, чомусь не припиняєш думати про біблійне й вихоплюється «Господи, помилуй мя грішного і підкріпи заради сина твого…»

Темнуватий коридор. У кінці його – світло. Страшно символічно.

Ну і… Далі – багато фото. Але перед тим як ви їх подивитеся – майте на увазі: ми не шукаємо винних. Ми запитуємо «чому?!» Чому людей, що все життя віддали праці, дітям, улюбленій професії, рідному містові, покликанню – чому їх лікують в умовах майже хліва. Бо назвати людськими ці умови не можна. Винні у цьому точно не лікарі. Бо вони за жебрацько-смішну платню все ще продовжують виконувати клятву імені древнього цілителя, необачно дану ними при випускові з університету. Бо лікувати у таких умовах не можна. І лікуватися. Тут, навпаки, можна ще більше захворіти. Деякі хворі, які неохоче йшли на контакт, дозволяючи знімати свої палати, коментували: «Та яка це лікарня? Свинарник. Але для декого це останній шанс… Не знімайте нас, будь ласка. Бо ганьба щоб бачив хтось у яких ми тут умовах.»

І навіть у цих умовах – упевнені -- працюють справжні лікарі, які, всупереч усьому, ставлять на ноги недужих пацієнтів, чесно виконуючи свій обов’язок, професійне покликання і, водночас, сотворюючи чудо.

Мабуть, є у великій будівлі і відремонтовані палати, і достойні відділення, де чисто, є нормальне обладнання і стіни не гниють. Але є й ось це, що побачили ми. Спеціально, слово честі – не вишукуючи.

Ми пройшли коридорами і палатами «найпопулярнішого» з відділень – відділення загальної терапії. Саме сюди потрапляють пацієнти з найтиповішими і найпоширенішими захворюваннями. Чудом потрапили у їдальню і у святая святих – на кухню. Тут готують і подають їжу, миють посуд. «Шматинки», якими слід мити посуд – мокнуть у пластикових відерцях у брудних раковинах. Побита плитка, обвалена стеля, сморід, підсмажене сальце на пательні і інструкція із дезинфекції посуду на стіні.

Порожні темні коридори. У їх кінці – світло. Тут зустрічаємо техпрацівницю, яка ховається від об’єктиву, утім розповідає, що «У нас тут ужас. У деяких відділеннях лікарі зробили ремонт за свої гроші. А у нас – ось так. Зайдіть у палати подивіться…»

Ми зайшли. Подивилися. Ет, що там говорити. Дивіться фото і хто має очі – хай побачить.