Політичні губошльопи

А от чи додасть авторитету нашій неньці-Україні виступ на конкурсі Євробачення Вєрка Сердючка, то це питання. Я не збираюсь пускатися в роздуми щодо отого конкурсу взагалі, а от тільки хотів би зачепити єдине і спробувати вияснити, що мала на увазі оця ж „Вєрка” чи то пак Андрій Данилко, коли на прес-конференції опісля конкурсу прорік: „Я не президент Украины, я представляю жанр этой страны”? Правда, що оце висловлювання трішечки ріже вухо. Ну, відносно жанру, то тут вже, здається, сам чорт не розбере, що воно нині твориться в отій царині. Можливо, я вже належу до того покоління, яке геть-чисто не розуміється на сучасній попмузиці. Ймовірно, але ми завжди сприймали мистецтво таким, яким його можна було розуміти, включаючи і оту преславуту естраду.

Ми також сприймали в такий же спосіб і твори майстрів пензля. Щоправда, і в часи нашої молодості були такі, які в намальованій консервній банці чи чомусь подібному також виділи щось своє. Було, і я аж ніяк не хочу нині когось повчати, просто так ось роздумую вголос, бо ми, старше покоління, пам’ятаємо багато речей, які нині призабуті, чи навіть перекручені або знищені. Я про культуру і духовність. Час іде вперед, але згадуючи минуле, коли закохані цілувались, даруйте, не відкриваючи рота, стає трішечки та жаль за втраченими звичаями і нормами поведінки. Але, зрештою, це тема окрема і надзвичайно, так би мовити, делікатна. Тому залишимо її більш фаховим знавцям і молодим людям. Ми давайте про своє, наболіле, про те, що несе суспільству більш вагомі зрушення, а можливо і прикрощі.

Юрій Луценко із своїми акціями, які обіцяв творити навесні, схоже таки перелякав нинішню „кризову” владу. Пам’ятаємо, як недавно соціаліст Волга публічно заявив, що для наведення ладу, якщо потрібно буде, а мав він на увазі таки акції Луценка, то влада використає силові структури. Потім з оточення „кризового” пішли закиди, що це, мовляв, ініціатива самого Волги і т.і. Але воно не так, бо ось минулого тижня ми побачили міліцейський парад на Хрещатику, і це не що інше, як демонстрація сили. Дивно було споглядати на міністра-соціаліста Цушка в тій акції, де абсолютно ігнорувалось спілкування з тими ж журналістами. Немає, мовляв, про що говорити, подивіться самі. А тут Луценко в програмі Данила Яневського „Майдан” позавчора підкинув новинку, що на переоснащення міліції викинули біля 30 мільйонів, і то за останні часи. Значиться, готуємось до чогось. Недобрі думки рояться в голові, а особливо коли дали зрозуміти, що такі паради-розводи міліцейські будуть не тільки в стольному Києві, а й на місцях. Сумно.

І дуже прикро було споглядати на процедуру покладення вінків до пам’ятника Шевченка в Києві. Те, що влада в нас поділилася, це вже сприймається якось ніби звично, хоча неприродно. Першими пішли Янукович з Морозом, а потім Ющенко з Тимошенко. Правда, і там, і там був присутній „гуманітарний” (не український за духом) віце-прем’єр Табачник, поєднував, так би мовити, гілочки владні. Аж опісля комуністи і прогресивні від Вітренко також подалися до Кобзаря, але їх народ не пускав і спроба спецназу міліції допомогти „кризовикам” добратись до пам’ятника не увінчалась успіхом. І тому в цілому то виглядало надто непривабливо. І я не про те, що не пустили вітренчих і симоненків, вони про це знали, їм потрібна була провокація. Стиль такий, зрозуміло. Я про те, що прірва, яка нині між урядом, парламентом і Президентом, потребує рішення для її ліквідації. Примиренням і розумінням компромісів? Хотілось би вірити і надіятися, але сумнівів надзвичайно багато.

А що ж воно робиться в нас на місцях? А тут один до одного, бо і в Ужгороді жменька політичних банкрутів також робила спробу використати святе ім’я Кобзаря в своїх шкурних інтересах. Вірніше не в своїх, а для тих, які нині правлять бал на Закарпатті. Боже мій, це ж треба додуматися і привести людей з базару в дні, коли вся прогресивна громадськість шанує роковини Генія нації для вирішення їхніх і завидівських „пацанів” інтересів, які нині мутять воду в Краї і яким так хочеться прилаштувати Ужгород до „барви”. Гидко виглядало, коли, а це вже можна стверджувати дуже сміливо, політичний банкрут Піпаш, який розвалив до самих підмурків НРУ на Закарпатті, взяв на себе роль провідника і поніс ахінею, переплутавши базар з Кобзарем.

Історик за освітою, комсомолець за покликанням і „політик” за кон’юнктурою, попередньо „використаний” на всі сто відсотків, за що отримав обласне депутатство, нині і дальше живе за психологією раба.

Тепер раба мукачівських, і коли чоловік несе людям щиру брехню про „знищення” пам’ятника Шевченку, то варто остудити голову. Правда, один з депутатів Ужгородської міської ради таки нагадав мітингуючим позавчора біля Шевченка, що в рішенні міської ради не йдеться про перенос пам’ятника. Адже цю справу мають погодити спеціалісти-архітектори з прив’язкою до проекту будівлі Нацбанку. Але „наші” з обласної ради просять Київ не дозволяти, і цю будівлю і все це ставиться в докір не кому іншому, як нинішньому меру Сергію Ратушняку. Та не міський голова приймав рішення, а міська рада і ще попереднього скликання, а нинішня продовжила цю справу в питанні надання права Нацбанку на проектування споруди.

І хто бачить загрозу для Ужгорода в будівництві символу влади – філії Національного банку України? Та тішитися треба, але ні, завидівські хлопи побачили в тому інструмент для боротьби з Сергієм Ратушняком, включивши туди і пам’ятник.

„Лицарі” без совісті і сумління і далі вперто, а подеколи використовуючи механізми громадських віянь, спекулюють на високих ідеалах. Як можна поєднати питання спорудження національного символу з диким базаром, що на вул. Фединця? Скільки можна доказувати купці людей, що вулиця належала і мусить належати всім ужгородцям і гостям міста. Хіба це підлягає якомусь сумніву? Та де там, але тут знову балоги увиділи „інструмент”. Та ви людям через отого Піпаша поясність, що ви затіяли в облраді з тим же русинством, про яке так боляче говорив на позавчорашньому зібранні один поважний професор. А отой, що поряд „головуючий” Піпаш і дуже ярий поборник цілісності нинішньої ями, а колишнього розарію, включаючи туди і Кобзаря, хіба не віддав свій голос за русинство в „пакеті” зі всіма обласними „нашими”? Його і про це треба було спитати, пане професоре. Потрібно було на цьому ж, даруйте, „базарному” зібранні вислухати думку, наприклад, і пана Сусіка, який хотів вповісти трішечки історії забудови площі ще за часів Масарика і прив’язати до сьогодення. Не дали чоловікові сказати, бо не числився він в розрахунках піпашових. Прикро було слухати студента, голову університетського парламенту, який, мабуть, вторить ранньому Піпашу за принципом – головне засвітитися. Жаль, і про це мабуть вартує подумати ректорату, в чиїх інтересах використовується студентство. Мудро так нагадати пацанам із Завидова про межу гідності і порядності.

А от заклики піпашів і підручних щодо референдумів міських, то такий собі звук в порожню діжку. Ви от людям поясніть, чому, підписавши договір в Києві про співпрацю з БЮТ, нині дальше дерибаните область разом з регіоналами? Про Баранинці вповіжте, про хижі наміри щодо унікальних складів аптекарських, санаторіїв й іншої власності краян, які хочете хапнути через київські біржі, допоки там секретарює „няньо”. Ви вирішили випустити пару через базар і Шевченка, використовуючи політичних губошльопів. Правнуки погані...

Ігор ГАВРИЛІВ
Трибуна

 

15 березня 2007р.