УБОГА ВЛАДА – ЗЛИДНІ НАРОДУ

Коли уважно вслухаєшся в роздуми наших владних начальників і всіх без винятку рівнів, в оповіді про їхнє піклування за людей, себто за нас з вами, то стає не те що десь приємно чи добре, а таки сумно.

 

Візьмімо для прикладу оті прісновідомі субсидії. Не інакше, як благо для народу воно виглядає в устах і помислах чиновників. Виходить, для рідного народу влада нічого не жаліє, і воно десь так нагадує часи совдепії, коли „рідна” партія за нас піклувалась. І тоді було щось таки подібне на правду, з голоду, по крайній мірі, ніхто не вмирав, і старше покоління дуже доборе пам’ятає, що з пенсії в 126 крб. ветерани умудрялися ще й відкладати на „чорний день”, чи, наприклад, допомагали тим же внукам. Було так, і тоді оту „заботу” можна було, якщо хочете, прощупати чи відчути реально. Я не збираюсь хвалити радянську владу, бо дуже добре пам’ятаю її справжнє обличчя в ідеологічному, а скоріше безбожницькому способі життя. Не можна забути черги за м’ясом і молоком, величезні цілодобові черги на передплату літератури, а особливо класичної. Було всіляке, але оця комуно-радянська влада розуміла, що вести бесіду з голодним народом і в холодних квартирах є справою невдячною, а можливо і небезпечною.

Що маємо нині? Або що ж воно за чудо – ота субсидія? Подачка жебрача і не більше, і чимало людей не розуміють елементарного – якщо ж є гроші в державі на оті подачки, то чому їх не використовувати напряму за призначенням на ліквідацію цієї ж різниці цінової в тарифній політиці на комунальні послуги. Чому наплодивши цілу купу всіляких пільг, влада вперто не хоче впроваджувати адресної допомоги тим, хто в тому має потребу?

Всі пенсіонери в міському транспорті мають право їздити безкоштовно, каже Закон, але в нас є пенсії 400 грн., дві і навіть 20 тисяч? Розумію, що не все тут просто, але елементарно і справедливо можна визначити отой, воістину, цивілізований прожитковий рівень і від нього відштовхуватися. Але це хотіти треба, як і впорядкувати нарешті підходи до встановлення і нарахування пенсій. Ця тема є надзвичайно болючою в нашому суспільстві і про це говорилось не один раз, бо розрив між мінімальними і максимальними пенсіями – в десятки разів. Можливо, вже нарешті пора опуститися на землю і зліквідувати в певний спосіб оту градацію, даруйте, суспільства на „державників” і ні.

Бо, воістину, виглядає надзвичайно сумно, коли колишні партійні функціонери, бійці ідеологічного, так би мовити, фронту, як і їх колеги з табору бійців „невидимого фронту”, нині отримують від держави, якої не хотіли всіма фібрами душі, пенсію, що в багато разів перевищує розміри їхньої колишньої платні. Де логіка? А її немає, бо той же майстер чи начальник цеху колишньої промислової індустрії нині має жалюгідну подачку в порівнянні з „державниками”. Ні, його тішать субсидіями, отими подачками, які для багатьох є просто неприйнятними і принизливими.

Так воно є, і я знаю багатьох, які встидаються ходити по соціальних конторах, котрі подеколи нагадують богодільні. Саме так, і там вам можуть ще й нагадати в певний спосіб про руку дающого. Хіба це не ганьба? Та ще й яка, і тому десь сьогодні в часи, коли влада починає шалену кампанію по збільшенню пенсій, то подеколи хочеться сплакнути.

Адже йдеться про 20-30 гривень і не більше, але перед тим, через цю ж ціну на газ, забрали набагато більше. Цікаво, а те підвищення пенсійне буде всім однакове: і тим, що мають по 400, і тим, що по 5 тисяч гривень? Схоже що так, то воно хіба тягне на якусь справедливість? Далеко ні, але найстрашніше в отій субсидійній вакханалії є те, що оця структура має надзвичайно злодійське коріння. Ми ж, отримавши оту подачку чи зарахування витрат на послуги, в певний спосіб стаємо співучасниками розкрадання державного бюджету. Ніхто нині не може відповісти, скільки отих коштів осідає в структурах приватних, які наплодилися біля газових контор, і то на самих вершках влади, включаючи і ото з оскоминою РосУкрЕнерго й Укргазенерго.

Чому, зрештою, не дати людині адресну допомогу і нехай вона сама розбирається, куди її використати, або в який спосіб.

Чому ми і далі сповідуємо отой нав’язливий сервіс, отаке собі примусове благо?

Я вже не хочу згадувати отут і в черговий раз хитромудру схему щодо пенсійного нарахування. Це такий регбус злодійського штибу, в хащах якого можна заблукатися, і де криміналом не те що пахне, а щось більше. Нині пенсії „роблять”, саме така форма бесід на цю тему. В цивілізованих державах пенсії заробляють і розрахунок її напрочуд простий, і там її не треба „робити”. Ну, ми ж не можемо інакше, ми ж бо діти радянської доби і прекрасно пам’ятаємо, що таке слово, як наприклад „купив”, не дуже було тоді модне. В нас, як звикле, все діставали. І кожен мав все, що хотів. Пам’ятаєте, як про нас українців жартували в ті часи, коли в магазинах полиці були напівпорожні, але зате в наших холодильниках вдома було майже все, і схоже, що так було в більшості.

Ми постійно щось шукали і діставали, клопоти такі ми мали. І в такий спосіб влада тримала нас на прив’язі, як і через оті тимчасові приписки, гуртожитія і т.д. Хіба нині не те саме з отими подачками жебрачими: що пенсіями, що субсидіями прісновідомими? Та один до одного, і це не що інше, як знущання з людини і пряме приниження її гідності.

Чиновник з пенсійного і того ж субсидійного фонду нині виглядає чи не рятівником знедолених, живучи, власне, за кошти їхні же і їхніх родин.

Хамлюги, інакше і не назвеш, з головних комунальних і газових контор узріли в облаштуванні індивідуального опалення в багатоповерхівках замах на їхню вотчину і вчинили ціни за газ, як за золотий. А чого б ні, бо ось найголовніший регіонально-комунальний віце-прем’єр Рибак взагалі чи то по п’яні, чи, може, з похмілля прорік про демонтаж кімнатних котлів. Ну там зрозуміло – по понятіях, але з таких поважних крісел треба думати, що верзти. Правда, ми чули і від головного донецького пана Януковича, що оті Рибакові і подібні речі в отій свистоплясці ціновій будуть приструнені і винних покарають. Котрих? Та в нормальній державі цей же пан Рибак давно би вже десь там на периферії волам хвости крутив, а він і дальше „керує”. А ота обіцяна ясність в газовій індустрії хіба колись стане прозорою і ми таки взнаємо, скільки в нас свого газу і скільки нам його треба, або можливо таки вчуємо правду – чий то газ ми експортуємо? Навряд чи скоро, а щоб ми про те не думали, то нам казки пани розказують про пенсії, субсидії. А ми слухаємо, але, можливо, вже час і робити висновки.

Ігор Гаврилів
Трибуна

 

09 березня 2007р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів