Герої без зброї: водій-рятувальник Ігор Чепа про готовність там, де складно, силу духу та історії з рятувального життя

Гори не терплять поспіху й не прощають легковажності. Тут усе по-справжньому: шлях, втома, рішення і люди, які чекають на допомогу. Уже шість років цю реальність знає Ігор Чепа, водій-рятувальник гірського пошуково-рятувального відділення м. Іршава.

Йому 35 а на службі у ДСНС він із 2019 року. Колись просто слухав родинні розповіді про рятувальну службу й ловив себе на думці, що хоче бути частиною цієї справи. Планував іти в пожежники, але доля повела іншим шляхом — у гори. І цей шлях виявився дійсно його.

Я думав: спробую, а далі буде видно, — згадує Ігор. — А тепер розумію, що гори стали для мене віддушиною.

Гірський пошук — це не лише мальовничі краєвиди. Це години виснажливої ходи, спека й холод, відповідальність за кожне рішення. Але саме тут особливо відчувається сила командної роботи та людської довіри.

За роки служби Ігор Чепа брав участь у десятках операцій — від розчищення русел річок до складних пошуково-рятувальних місій. Один із найпам’ятніших випадків стався поблизу Виноградова.

До нас зателефонували про допомогу. З'ясувалось, що троє чоловіків пішли до лісу по гриби, і один заблукав. Зв’язок був, але від утоми він не міг пояснити, де перебуває. Єдиною підказкою стали слова: «Я на полянці, тут дві липи». Рятувальники цілий день прочісували околиці, аж поки під вечір разом із лісниками не з’ясували: йшлося про лісову галявину з папороттю понад два метри заввишки біля села Шаланки.

Чоловік був настільки знесилений, що не міг підвестися. Якби не телефон — сам би не вибрався, — згадує рятувальник

Бували й нічні пошуки, які сьогодні згадуються в нашого героя з усмішкою. Одного разу рятувальники досить довго шукали жінку, яка пішла до лісу. Знайшли її вже глибокої ночі. Згодом вона зізналася, що чула, як її кликали, але боялася виходити й ховалася на деревах та позад них.

У темряві це виглядало так, ніби вона не стоїть, а парить над деревом — справжній хорор-блокбастер. На щастя, все закінчилося добре: вже під ранок рятувальники разом із пані Марією поверталися додому, — згадує співрозмовник.

Не всі пошуки однакові. Іноді людина зникає, а згодом сама виходить у зовсім іншому селі — живою і неушкодженою. А бувають і надзвичайно складні зимові операції. Такі, як кілька років тому на полонині Руні, де після катання на снігоходах шукали чоловіка. Сніг по пояс, сильний мороз, вітер, заметіль і нульова видимість. На жаль, тоді людину знайшли замерзлою — знову ж таки не там, де вказували орієнтири.

Ігор Чепа — не просто водій. Він разом з усіма виходить на пошуки, працює безпосередньо в горах, проходить навчання й постійно підвищує кваліфікацію. Каже, що в час новітніх технологій не можна зупинятися, адже знання рятують не менше, ніж техніка й спорядження.

Удома на Ігоря чекають дружина і двоє маленьких дітей. Дружина не в захваті від нічних виїздів, але добре розуміє: якщо хтось у біді, чоловік має йти. Бо гірський рятувальник — це не просто професія. Це готовність бути там, де складно, і залишатися до кінця. Там, де гори випробовують, а людське життя стає найвищою цінністю.