Сила землі та спільноти: три історії переселенців, які знайшли новий дім у Нижньому Селищі на Закарпатті

Ось і зараз у Нижньому Селищі втілюють черговий важливий проєкт, покликаний підтримати переселенців і водночас дати новий поштовх розвитку громади. Тут допомога не обмежується лише тимчасовим прихистком – людям допомагають знайти роботу, відчути себе частиною спільноти, віднайти нові сенси та віру у власні сили.

Проєкт “Інтеграція внутрішньо переміщених осіб у сільських територіях Карпат” реалізує громадська організація “Закарпатська асоціація місцевого розвитку” у партнерстві з “Комітетом медичної допомоги в Закарпатті”. У межах ініціативи родини переселенців отримують житло, можливість працювати або розвивати власну справу. А головне – відчувають підтримку громади, що приймає.

Водночас проєкт дає змогу знайти себе в роботі – тій, що тримає на землі й живить зсередини. Тут шукають активних і мотивованих людей, готових працювати на землі й із землею: родини, які хочуть переїхати в село, люблять сільську місцевість і працю з худобою; тих, хто мріє започаткувати власну справу, релокувати маленьку ферму або навіть почати все спочатку. Навіть без попереднього досвіду, але обов’язково – з бажанням діяти.

Кожна історія переселенців, які так нині живуть і працюють у Нижньому Селищі, – це історія про відновлення. Про новий дім і працю, що зцілює. Про ще вчора незнайомих людей, які сьогодні стають друзями.

Саме такими є історії Анастасії, Наталії, Юрія та Євгена,  – людей, які пережили втрату дому, але знайшли в собі сили почати все з початку. Кожен із них будує своє життя наново – і водночас розбудовує Нижнє Селище.

“Наша сила – у корінні”: родина Анастасії та Михайла Соколовських

Анастасія Соколовська зустрічає нас перед входом до невеличкої будівлі.

–  Тут наш цех із переробки, потім ще завітаємо у теплиці, – привітно усміхається.

Анастасія Соколовська

У цеху на поличках – баночки з консервацією: прозоро-медовий бузиновий сироп, густий томатний сік, круглобокі червоні перчики, оксамитово-білі печериці, ягідні джеми та варення. Все – крафтова продукція, створена власноруч за авторськими рецептами Анастасії.

Переїхавши через війну з Запорізької області, сьогодні у Нижньому Селищі жінка з родиною вирощує овочі, заготовляє гриби, доглядає за пряними травами. Баночки під брендом Agronom_chiki роз’їжджаються до замовників по всій Україні.

У цеху на поличках – крафтова консервація

До великої війни Анастасія з чоловіком Михайлом і малим сином Григорієм жили в Оріхові. Коли почалось повномасштабне вторгнення, були впевнені: скоро все закінчиться.

– З’їхалися тоді всі до батьків у сусіднє село – ми, мій брат із трьома дітьми. В селі вже стояли наші військові. І вони казали: тихо тут точно не буде. Якось у розмові один військовий порадив – їдьте на Закарпаття, дружина допоможе знайти житло. Він сам був з Тячівського району, з Вонігова, – згадує Анастасія.

Анастасія розповідає про варення з нагідок

Так родина Соколовських спершу опинилися в Тячівському районі. І Анастасія, й Михайло – агрономи, тож одразу почали думати: як і де можуть застосувати свої знання і любов працювати на землі. Починали з малого – збирали бузину, готували сироп, продавали через інтернет. Взимку, коли рослини “відійшли”, заради експерименту купили 10 блоків гливи й печериць.

Про своє життя Анастасія чи не щодня розповідала читачам блогу, який створила ще до великої війни. Тоді це був майданчик для продажу полуниці – у минулому родина займалася вирощуванням ягід. З переїздом на Закарпаття блог перетворився на “щоденник” переселенських буднів. Анастасія показувала, як приводять до ладу закинуту хатинку, ділилася маленькими радощами життя, яке доводиться налагоджувати на новому місці.

– Люди тягнуться до людей, і сторінка почала рости, – усміхається жінка. – Серед іншого, я показувала також, як можна заробляти навіть у таких умовах. Ми збирали бузину, варили сироп, частину коштів донатили на армію. Коли почалася кульбаба – робили й з неї.  Пам’ятаю, що тоді за 2 тижні сезону продали 200 літрів сиропу! 

Люди тягнуться до людей

Саме завдяки блогу про життя, побут і спробу знайти себе на новому місці, Анастасію помітили волонтери “Закарпатської асоціації місцевого розвитку”. Запропонували переїхати в Нижнє Селище, де вже були облаштовані дві теплиці, що саме чекали робочих рук. Розповіли про можливість оселитися у будиночку, відремонтованому для переселенців, які працюватимуть у громаді. Й, отримавши необхідну консультацію та підтримку, родина переселилася тепер уже на Хустщину. 

Біля теплиці

– Нині у двох теплицях ми вирощуємо органічні овочі – помідори й перець на консервацію. Взимку вирощуємо гриби, – відгортає Анастасія з кущів перцю плівку після ночі, аби ті “дихали”.

У двох теплицях вирощують помідори й перець, взимку – гриби

Після свіжого ранкового повітря пізньої осені в теплиці – тепло і тихо, вогко пахне землею. А ще ледь вловимо – прянощами. Бо ж одразу поруч зі входом – ціла ділянка, засаджена пряними рослинами.

– Це ще одне моє захоплення, – розповідає Анастасія. – Ось тут розмарин, карі, тархун, орегано. Засадили також ділянку чорнобривцями та календулою. Коли все це цвіте – краса неймовірна! Цього року ми вже запрошували сюди людей на невеличкі зустрічі з дегустацією та ароматерапією. Щоб можна було і відпочити, і зробити гарне фото.

Пряні трави поруч з теплицею

Свою родинну справу Анастасія назвала “Від насінини до готового продукту”. Овочі і трави вирощують із зібраного на ділянках насіння, ще частину – продають.

– Ми навіть робили з чорнобривців квас і варення! Свіжі квіти відправляли поштою. Взагалі, чорнобривці корисні при підвищеному цукрі, для покращення зору, адже там багато лютеїну. Люди замовляли по два-три кілограми, заморожували або сушили. Цьогоріч продали до 200 кілограмів свіжих чорнобривців.

Цьогоріч продали до 200 кг свіжих чорнобривців

Давати раду з велетенським обсягом робіт Анастасії сьогодні допомагають батьки. Вони приїхали, аби стати до справи, коли Михайло долучився до війська, і вся робота впала на плечі Анастасії. За потреби також залучають на роботи місцевих, аби, наприклад, обірвати квіточки чи пропасинкувати помідори.

– Та й сировину – бузину на сироп, шипшину для джемів – закуповуємо в місцевих підприємців. Так народжується синергія співпраці, – каже Анастасія.

Допомагати у справі приїхали батьки

Принагідно показує авторський мерч. На зображенні – гриби на фоні гір, чиє коріння міцне сплетено у герб України: “Бо наша сила – у корінні. Як би нас не намагались вирвати, викрутити, ми все одно проростаємо і живемо”.

Бо наша сила – у корінні

Тримати землю “живою”: Юрій Багара та Євген Жижура

У Нижньому Селищі, як і загалом по селах, левова частка життя й роботи пов’язана із землею. Її треба обробляти, орати, готувати під посів, косити сіно. До недавнього часу у селі не було людей, які б допомагали малим фермерам із окремими видами робіт, як наймані працівники. Чимало ділянок тут не мають належного догляду – у вирі повсякденної рутини селяни не встигають їх обробляти.

– У нас багато ділянок, які не використовуються. Людям складно працювати на землі, і вона просто заростає. Тому ми допомагаємо обробляти землю: оремо, фризуємо, мульчуємо, косимо, тюкуємо, розкидаємо гній – робимо все, що стосується землі та сіна. Також можемо чистити хліви після зими, де господарі тримають овець, – розповідає Юрій Багара.

Юрій Багара

Чоловік очолює місцевий кооператив, створений за ініціативи “Закарпатської асоціації місцевого розвитку”. Його мета – працевлаштувати людей, які зможуть надавати різноманітні послуги з обробки землі господарям, що мають в цьому потребу. 

Юрій – місцевий, все життя працював з технікою: на тракторах, фурах. 11 років тому внаслідок аварії втратив обидві ноги. Попри це, справу не полишив. І тепер, із двома протезами – знову за кермом: працює для громади, даючи раду з трактором на автоматичній коробці передач. Два таких трактори спеціально придбали для проєкту, аби було зручніше вправлятися.

Юрій в аварії втратив обидві ноги

У парі з Юрієм працює Євген Жижура. Разом з родиною чоловік приїхав з Харкова на Закарпаття навесні цього року.

– У 2022 році, 13 березня ми виїхали з окупованого Куп’янська. Дружина тоді була вагітна. Щоб вивезти їх з донькою, довелося спочатку їхати до знайомих у Харків, аби позичити авто, – розповідає Євген. –  З окупації виїхали на Сумщину. А коли і там почали бомбити по хатах – поїхали у Харків. Зрештою вже з Харкова потрапили на Закарпаття.

Юрій Багара та Євген Жижура

Восени на Закарпатті в родині Євгена народилася третя дитина. Тепер його велика родина – сам Євген з дружиною, їхні троє дітей, теща та навіть французький бульдог, з яким покидали рідний дім – живуть у “Селиському шелтері”. Житло тут безкоштовне, так само, як і комунальні послуги.

Євген Жижура

Прибувши у Нижнє Селище, Євген чи не одразу став до роботи: у парі з Юрієм вони відпрацювали все літо. Керування моторизованою технікою й обробку землі опановував “по ходу справи”. Раніше Євген працював на заводі з виробництва біг-бегів – великих мішків для зберігання сипучої продукції.

– На тракторі ніколи до того не їздив. Але коли прийшов час: сів і одразу поїхав, –  усміхається чоловік.

Коли прийшов час, сів і одразу поїхав

Всі роботи Юрій з Євгеном виконують в команді. Навесні орють і готують поля, влітку – косовиця, восени – нове орання. Чи не найбільшу частку праці займає робота з сіном: покіс, тюкування й підготовка до зберігання. Раніше місцеві палили сіно, коли не знали, що з ним робити. Нині ж можуть отримати послугу з тюкування і відтак сіно продають.  

– З сіном маємо роботу постійно. Раніше не було кому тюкувати сіно, в людей воно розсипне стояло, бо не було куди ставити. А ми косимо, тюкуємо, готуємо до зберігання. Якщо ж ділянку ніхто не обробляє, за згодою власників – косимо собі, сушимо, складаємо і продаємо.  Це наш запас на зиму, бо зимою роботи немає. Та й коням треба їсти, – каже Юрій.

З сіном маємо роботу постійно

Бо ж у господарстві кооперативу – не лише техніка, але й коні! 

– Ми можемо працювати і на техніці, і кіньми. Коні допомагають на оранці, на покосі. Маємо і плуги, і катки, і коси для коней. А ще в нас є карета! – сміється чоловік. – Навесні будемо катати туристів!

Навесні будемо катати туристів!

Цього року Юрій з Євгеном уперше засіяли спельту (вид пшениці) і  – зібрали 6,5 тонн. Зерно зберігається в ангарі – у тих самих біг-бегах, що їх колись виготовляв завод, де працював Євген. У майбутньому з цього зерна будуть випікати крафтовий хліб у місцевій мініпекарні.

Біг-беги з зерном

Це – ще одна з ідей проєкту з працевлаштування й інтеграції переселенців у Нижньому Селищі. Нині саме шукають пекаря, зводять і готують до роботи приміщення пекарні.

Цього року вперше засіяли спельту

… Літні роботи на полях завершені, сіно зібрано й потюковано. Попереду – зима. А за нею – новий сезон і нові плани. Зокрема, каже Юрій, потребують ще хоча б однієї людини у команді. Додає: така спільна робота, наче й на перший погляд і звичайна, але має великий сенс і вагу.

Адже не лише дозволяє “закривати” потреби громади. Але й допомагає після втрат і важких змін знову віднаходити себе, вкорінюючись у землю. І головне – допомагає тримати землю “живою”. 

Віднайти себе після втрат, вкорінюючись у землю

Фруктовий сад і троянди замість страху: Наталія Ричкова

Суботнього дня на окружній біля Хуста кипить торгівля: на оптовому ринку з самого ранку місцеві господарі скуповують домашню птицю, овочі чи фрукти, саджанці дерев та кущів. Приїхавши на торговицю, розшукуємо серед пістрявого натовпу говірку приязну жінку, котра показує покупцям свій асортимент.

Суботня торговиця

– Яблуні, груші, персики, черешні, нектарини – все від ста гривень. Черешні всі пізні, лише ось мелітополська рання. Абрикоси, персики пізні, – демонструє жінка товар.

– А у нас воно ростиме? Не вимерзне? – оглядають покупці саджанці.

– А чого йому мерзнути? У нас на Сумщині буває до -30 морозу. І росте чудово! То чого на Закарпатті не буде? – сплескує руками крамарка.

Це – Наталія Ричкова, яка разом з родиною цього року з під-обстрілів у рідній Шостці переїхала на Закарпаття. Нині ж справу свого життя відроджує у Нижньому Селищі.

Наталія Ричкова

– Вдома я вирощувала на продаж саджанці фруктових дерев, квіти – троянди, лаванду. За фахом – ландшафтна дизайнерка, займалася озелененням міст. Як хобі і для душі тримала собак: наші цвергшнауцери брали участь у виставках, мали нагороди, цуценята роз’їжджалися по світу, – розповідає Наталія Ричкова.

Яблуні, груші, персики, черешні, нектарини. Абрикоси, персики пізні

Від початку повномасштабного вторгнення Шостка опинилася під обстрілами. Окупувавши сусідній Конотоп, російські війська заблокували транспортне сполучення з Шосткою. Понад місяць місто було заблоковане: на дорогах російські блокпости, палаючі автівки і танки.

Реагуючи на ситуацію, місцеві мешканці, серед яких і Наталія, організували Волонтерський центр “Шостка”. Ризикуючи життям, волонтери завозили в місто гуманітарку й медикаменти. 

– Ми перші завезли в заблоковане місто інсулін. Шлях із Києва, який раніше займав 4 години, тепер долався понад 2 доби. Аби проскочити колони техніки, даєш 150 км швидкості – і мчиш, не оглядаючись. Страх прийшов потім: коли зрозуміла, як усе могло скінчитися.

Страх прийшов потім: коли зрозуміла, як усе могло скінчитися

Власне, під час однієї з таких поїздок Наталія отримала поранення. Далі був рецидив онкологічної хвороби. Хронічний стрес, панічні атаки. І усвідомлення: жити під постійними обстрілами далі немає сил, отже – треба виїжджати.

Спершу родина знайшла будинок в Липецькій Поляні, але натрапили на шахраїв. Попри завдаток, будинок їм так і не продали.

 – Чоловік мій тоді служив у війську. Я виставила наш будинок у Шостці на продаж, а коли він приїжджав з Донеччини у відпустку – ми разом їхали на Закарпаття дивитися хати.

Жити під постійними обстрілами далі не було сил

Зрештою, доля звела Наталю із “Закарпатською асоціацією місцевого розвитку”. Волонтери організації підшукали для родини підходяще житло для купівлі у Нижньому Селищі. Але головне – допомогли винайняти землю, на якій Наталія змогла б втілювати свої задуми і мрії.

– Оця людська підтримка – це, певно, 90% нашого рішення сюди переїхати. Нині маємо 20 сотин в оренді безоплатно на 5 років. Допомогли на перший час з меблями, посудом. Це дуже відчутна підтримка громади, якщо хочеш працювати своїми руками і заробляти.

Людська підтримка – це 90% рішення сюди переїхати

Нове життя у Нижньому Селищі родина Наталії розпочала у червні. Нині вже мають закладений власноруч сад – понад 100 дерев, порічка, смородина й агрус, більш як пів тисячі кущів троянди, лаванда. Частина території відведена під вирощування саджанців на продаж. Рослини Наталії їдуть до покупців не лише по всій Україні, але й за кордон.

– Троянди ось у Німеччину просили, абрикоси – у Францію поїхали. Замовляють наші переселенці, бо там купувати дуже дорого. Українці і в Європі залишаються українцями, – усміхається Наталія. – Скидають гроші наперед, кажуть: “Давай мені штук 100 лаванди, 50 троянд – я тут собі терасу клумбами засаджу, нехай буде красиво!”.

Українці і в Європі залишаються українцями

Її досвід – це роки практики й експериментів. Ще на Сумщині жінка тестувала різні сорти, щоб зрозуміти, які найкраще приживаються. Тепер продовжує свою справу на Закарпатті. Зі щепленням саджанців допомагає чоловік, котрий після поранення отримав інвалідність. Також поряд – матір і донька.

Наталія каже: роботи так багато, що “аж страшно”. Але попри все – вона в радість. Бо земля віддячує тим, хто її любить і дбає про неї. А страх перед новим і незвіданим марніє й губиться, коли поруч – надійне плече підтримки громади.

Страх марніє і губиться з надійним плечем підтримки громади

Нижнє Селище запрошує нових мешканців

Саме зараз волонтери “Закарпатської асоціації місцевого розвитку” шукають активних і вмотивованих переселенців, які хочуть долучитися до проєкту – відроджувати конярство або випікати крафтовий хліб із борошна, змеленого на жорновому млині.

Забезпечуючи родини житлом, волонтери допомагають їм соціалізуватися й інтегруватися у місцеву громаду. Діти переселенців відвідують місцеві школу та дитячий садок. У межах проєкту також працює психологиня. Щомісяця вона проводить інтеграційні зустрічі, а за потреби надає індивідуальну психологічну підтримку та консультації.

Щоб долучитися, охочі можуть заповнити спеціальну форму для зв’язку з організацією.

Тут щиро вірять: реалізація проєкту стане важливим внеском у розвиток сільських територій Карпат. Та передусім цей проєкт – про людей і життя. Про можливість створити простір, де відновлюється зв’язок із собою, з іншими і з природою. Простір, де люди вчаться піклуватися про довкілля і можуть щасливо жити завдяки сродній праці – праці на землі, що дає сенс і сили.

 

Тетяна Клим-Кашуба, Varosh

Фото: Сергій Денисенко

Цей матеріал підготовлений в рамках нідерландсько-словацько-українського проєкту “Посилення верховенства права на місцевому/ регіональному рівні в Україні: приклад Закарпатської області”, який втілюється за підтримки уряду Королівства Нідерланди у рамках програми MATRA, ключової нідерландської програми підтримки соціальних трансформацій.

 

21 листопада 2025р.