Іспити на зрілість

До чого веду? Криза ядерна, як і холодна війна, відійшли ніби на задній план. Саме так, і світом сьогодні править долар. Може і не всім, але Україною – на всі сто відсотків. Зброя, я вам скажу, чи не досконаліша отих ядерних боєголовок. І технічний прогрес в певній мірі дав шанс отому папір’ю з ликами америцьких президентів повністю взяти ситуацію під контроль.

Візьмімо хоча б становище з газом і газифікацією. Не відомо, на скільки відсотків газифіковані міста і села Росії, але не більше, як в Україні, це точно. Складається така думка, що повальна газифікація України – це було не що інше, як стратегічний план закабалення України.

Візьмімо хоча б газифікацію нашого рідного Закарпаття. Нині газ вже доправили чи не до більшої частини сіл в деяких районах, що розташовані в густолісистих місцевостях. Ніхто і ніколи не задумувався над тим, чи вартує це робити. Розрахунок був простий, як російська "трёхлинейка" – скільки коштує, наприклад, машина дров, а скільки газ? Просто і примітивно. Закопали труби, а разом з ними мільйони грошей, а нині впору рахувати навпаки. І це не до сміху, а скоріше, що так і буде. І добре, хто не встиг піти в ногу з прогресом і не вчинив собі в хижі котел тільки під газ. А хто зберіг старий неекономічний, який і на дрова розрахований, той ще і виграв. Мати, так би мовити, альтернативне енергозабезпечення, і тут нічого дивовижного немає. Так нині робить чи не половина панської Європи. Але нам при отій безглуздій повальній газифікації хіба було до того? Був план, можна було і навколо цієї глобальної ідеї декому і дещо хапнути. Аякже, в нас без цього не буває.

Маємо плачевний результат, ми акуратно потрапили в лабети Росії і не без активної допомоги своїх бакаїв, івченків і єханурових. Ні, мудрагелі від влади розпочнуть зараз розробляти вкотре стратегічні плани, викачуючи на цій проблемі знову гроші з державної казни.

І нема тому кінця? Відповідей поки що немає, немає уряду, немає Верховної Ради, дієвої мається на увазі. Президент у нас працює, хай вибачать ті, кому це не подобається, як по сумісництву, або так, як прийнято в народі – на півставки.

Правда, сумно?

А тим часом народ наш український потихеньку доводимо до відчаю. Боляче було дуже дивитися репортаж на „газову тему” на каналі „1+1” в понеділок 12 червня. А репортаж вели кореспонденти із села, що не дуже далеко від Києва. Жінка-пенсіонерка плачучи розказувала про свої митарства, зокрема про оту чудо-газифікацію. Вона, бідненька, видно, змучилась вже від тих бід, які сипляться на голови наших покинутих владою напризволяще селян і просила, через камеру, одного, а саме: хай би в її ситуації хоч місяць побув хоча б один урядовець.

Жахливо, і передати біль, який відбивався в очах отої згорьованої частки „носія влади”, неможливо. А скільки, і вже при нинішньому Президенту і ніби народній владі йшлося про село? Ми добиваємо його, шановна владо, добиваємо монотонно і без всякого відчуття гуманності і любові до ближнього.

Пенсіонери як клас, і це вже можна сміливо і голосно констатувати, остаточно виведені в ранг жебраків. І узаконено підвищення отих цін на електрику і газ, а з 12-го червня і на залізничний проїзд. А саме страшне те, що нам постійно торочать, що зріст цін і далі неминучий. Рипнулись профспілки, кажуть, по команді, не про народ ніби дбають, щось неврозуміле гомонів головний юрист пан Головатий про неправомірність.

Нині не чути ні одного, ні другого. Монополія влади чи урядова програма? Котрого уряду – того, що в.о.? Ніхто не може, наприклад, второпати: Росія підняла ціну з 45 до 90 баксів, це в два рази, а чому нам з липня піднімають ціну чи не в три рази?

Та, зрештою, якщо копнути глибше оте, даруйте, загазоване питання, то справа далеко не в ціні, а в темних, заплутаних справах навколо отого ціноутворення, якщо його так можна охарактеризувати. Споживачі газу, себто населення, сплачують за послуги майже стовідсотково, а в отого „Нафтогазу” страшні борги. Куди діваються наші гроші? Відповідь одна: крали і крадуть далі.

Мороз по спині йшов, коли в цій же передачі на „1+1” голова сільської ради популярно пояснив, що його заробітної платні якраз вистачить, щоб оплатити комунальні послуги. А платня, мабуть, втричі біль-ша за пенсії його земляків. Що ж твориться в нашій неньці-Україні? Хіба не видно, що в останні місяці запанувало безвладдя і держава від-дана на розкрадання „друзям”? Ще й як, і Закарпаття тут не пасе задніх, барвиста команда потихеньку прихоплює вже не поодинокі об’єкти, а цілі виробничі і оздоровчі комплекси. В підручні переходять ті, хто має стерегти безпеку України і Права та Свободи українського народу. Це не перебільшення. Інформований люд гомонить, що як тільки трішечки в коаліції стало загрозливо, після ультиматуму „Нашої України”, на депутатів обласної ради, зокрема на тих, які не зрадили „Батьківщину”, почалось гоніння. Вистоять? Хочеться вірити, що так, але в ніякому разі байдужими не можемо залишатися ми з вами, шановні читачі і виборці. Ті, в кого ще не вивітрились переконання, з якими ми перевернули уяву про Україну, цілий світ.

Розумію, що кожен ставить собі питання: а чи можливе оте повернення України фактично в новітнє рабство ідеології, породженій виключно на „баблі”? Челядь, яка прагне до безконтрольного збагачення, забула про свій народ на другий день після надання владних повноважень цим же народом. Заручником ігрищ, на превеликий жаль, стає, і це може стати незворотнім, всенародно обраний Президент.

Матеріал готувався у вівторок, а в середу і четвер Верховна Рада тримала іспит. Іспит на зрілість державну, а оцінку ставити нам, пропускаючи рішення на Банковій і Грушевського в Києві через призму подій і справ регіонального масштабу, вчинених тими ділками, котрі відкрито замахнулися на загарбання Краю.

Ігор Гаврилів, Трибуна

 

17 червня 2006р. -->