Музика – наша зброя: Камерний хор «Cantus» виступив із концертами в складі вимушених переселенців
Звучали Вівальді, Бах, Гендель. Більшість творів нової оркестрової програми вдалося виконати завдяки… війні, – пише Varosh.
Так сталося, що на Закарпатті тимчасово перебувають професійні музиканти Національної філармонії і Національної опери України. Зібравши їх, диригент та художній керівник «Кантусу» Еміл Сокач за дуже короткий час створив імпровізовану програму. У складі провідних українських скрипалів, альтистів та гобоїстки «Cantus» виступив із концертами.
Зібрані кошти спрямували на потреби 128-ї гірсько-штурмової бригади.
— Музика — це наша зброя і те, чим ми можемо допомагати українцям у наш час, — каже Еміл Сокач.
Розповідаємо детальніше про цей унікальний проєкт.
За два дні до концерту «Cantus» збирається на репетицію. Дисципліна, як завжди, залізна — рівно о 12.00 — всі в залі. Традиційно перед початком розспівки — «Многая літ» для іменинника. Сьогодні це новачок у колективі Дмитро Філатов, соліст оркестру Національної опери України. Свої 35 він зустрічає далеко від дому. Вимушених переселенців у «Кантусі» щонайменше десятеро. Хтось їде, інші приєднуються, та хор продовжує готувати нову програму.
Дмитра Філатова з родиною війна вигнала з рідного Києва, коли російські війська намагалися захопити місто.
— У мене вся сім’я музична. Дружина працює у філармонії, двоє дітей (7 і 9 років) відвідують спеціалізовану музичну школу в Києві, — розповідає Дмитро після репетиції.
Перший день війни Філатови сприйняли нервово, однак залишалися вдома і намагалися якось налагодити побут. Але наступної ночі ракету над містом збила наша ППО. Уламки упали на сусідній будинок, повністю його зруйнувавши. Вранці сім’я ухвалила рішення тікати. За годину речі були зібрані. Окрім мінімального набору одягу й документів, Дмитро прихопив альти — свій і дітей. Інструмент дружини залишився у філармонії.
Спочатку сім’я поїхала до друзів на Вінниччину, а потім — до родичів в Ужгород. Через кілька тижнів Дмитро випадково зустрів у місті Вадима Борисова, концертмейстера симфонічного оркестру Національної філармонії України. Розговорилися. Виявилося, що він також перебуває з родиною на Закарпатті й мешкає у Еміла Сокача.
Еміл Сокач, народний артист України, художній керівник і диригент академічного камерного хору «Cantus»:
— Цієї весни майже всі закарпатці приймають у себе вимушених переселенців. Наші хористи — також. У мене вдома живе сім’я Вадима Борисова — він, дружина Інна і донька Ірина. Це дуже гарні люди, колеги, музиканти.
Цього року колектив «Кантусу» готувався до великої програми з нагоди 30-річчя хору. Ювілейна музична містерія «Exaudi» мала відбутися 27 лютого в атріумі обласної ради. Але 24-го все зупинилося, концертні зали зачинилися, люди не ходили на роботу.
Одного разу Емілу зателефонував рідний брат Петро, скрипаль, який давно мешкає і працює в Норвегії. Він запитав, чи не зміг би Еміл прихистити в себе вдома Вадима Борисова. Усі музиканти знайомі один із одним, тож Сокачі із задоволенням запросили до Ужгорода родину київських колег, професійних музикантів.
Вадим Борисов, концертмейстер симфонічного оркестру Національної філармонії України та Київського камерного оркестру, в.о. доцента Національної музичної академії:
— В Києві ми живемо на Лук’янівці, тож весь час чули відлуння боїв у Гостомелі. І вже зовсім добре чули перестрілки на сусідніх вулицях, вибух на телевежі. Терпіли, виїжджати не хотіли, аж поки не наполягли друзі з-за кордону. Ми здалися. 4 березня втрьох потягом приїхали в Ужгород.
Живемо в Еміла на другому поверсі його приватного будинку. Всі музиканти. Вдома є фортепіано. В якийсь момент Еміл каже: «Беріть скрипки, спускайтеся вниз, ось вам кантата №150, поїхали!» І ми заграли. Через два дні він каже, що все, ми йдемо з хором. Середовище в Еміла — музичне. Всі відчували потребу в цьому. Це був такий пуш, наче репортаж із іншого життя. Зідзвонилися з усіма. Виявилося, що в Сваляві є наші музиканти, хтось — в Мукачеві, хтось — в Берегові. Коли зіграли першу програму, зрозуміли, що будемо робити наступну.
Еміл давно хотів 131-шу кантату заграти. Але там були потрібні гобої. А тут раптом поруч — гобоїст із оперного театру. І ми почали це реалізовувати. Потім так сталося, що один поїхав до Італії, я почав видзвонювати гобоїстів, які працюють зі мною в оркестрі. І виявилося, що Віра вчора приїхала до Івано-Франківська. Ми забрали її сюди.
Віра Шперер, гобоїстка, солістка симфонічного оркестру Національної філармонії України:
— З Києва я поїхала всього два тижні тому. Раніше не могла цього зробити, тому що не було можливості забрати маму. Вона в поважному віці. В результаті вона залишилася із сестрою, це дуже болісне рішення… Я поїхала в село Пістинь — це біля Коломиї, на Франківщині. Звідти мій хлопець. З собою взяла два інструменти і кота. 5 днів тому мені зателефонував наш концертмейстер Вадим. Він — перша скрипка нашого оркестру. Виявилося, що вони в Ужгороді зібрали оркестр. У них мав грати інший музикант, але він раптово виїхав закордон, то Вадим запропонував мені пограти. Сьогодні — перша репетиція, я тільки позавчора подивилася ноти і зараз у дуже швидкому темпі приходжу в музичну форму. Отримую задоволення, відчуваю, що ожила…
Зібрані кошти передали на потреби 128-ї гірсько-штурмової бригади.
Після цього артисти запитали керівника: «Яка наступна програма?» З’ясувалося, що така потреба є в усіх. Тож цього разу Еміл Сокач взявся за інші твори Баха, додавши Вівальді і Генделя.
Через нестабільну ситуацію в країні склад учасників оркестру постійно змінюється. Нещодавно поїхали за кордон скрипаль Валерій Соколов і віолончеліст Вадим Шабрін. Їм терміново шукали заміну.
Музиканти планують продовжувати серію концертів, адже це чудова можливість реалізувати себе, допомагати захисникам на передовій і цивільним людям відійти від нервового стресу, занурившись у прекрасне.
Кожен із учасників проєкту має свій рецепт психологічного порятунку в безкінечному потоці страшних новин. Кажуть, щоб не зруйнуватися, зберегти себе і бути корисним Батьківщині, треба займатися тим, що вмієш найкраще.
Дмитро Філатов: Культура завжди відігравала важливу роль у часи воєнних потрясінь. Ще Черчіль казав: «Якщо не культура, то заради чого ми тоді воюємо?» Тобто культура — це ДНК кожної нації. До речі, тому нас так хочуть знищити росіяни. А культура, в свою чергу, повинна підтримувати нашу армію і українців. Кожен має робити те, що вміє робити найкраще, і допомагати державі.
Вадим Борисов: Головне — не впадати в паніку. Наведу невеличкий приклад. Як тільки почалася війна, всі музиканти почали масово вивозити своїх дітей за кордон, бо українцям там ідуть назустріч. І у нас така можливість була, ми навіть вже складали з дружиною логістику. А потім заспокоїлися і поставили все на паузу. І тут несподівано дізнаємося, що донька отримує запрошення на топовий фестиваль класичної музики в швейцарському Верб’є. Ми записали її туди як кандидата ще в січні і от вона виграла конкурс, буде спокійно займатися своєю справою, грати в юнацькому оркестрі, навчатися в кращому навчальному закладі і грати з кращими педагогами. Ось це, мабуть, рецепт — переспати з думкою, подивитися на все критично, оцінити, чи ти не в паніці, і тільки тоді ухвалювати якісь рішення.
Віра Шперер: У мене була велика пауза в роботі. Всі ми читаємо новини, слідкуємо, переживаємо за армію, країну. Але творчість — це можливість трішечки відійти від нервового стану. І коли з’явилася можливість творчо реалізуватися, плюс — взяти участь у благодійному концерті для нашої армії, то це прекрасне поєднання.
Еміл Сокач: Я отримую величезне задоволення від роботи. Музика — це духовні, емоційні, моральні та естетичні речі. Найкращі ліки — це працювати. У нашому колективі є хлопці, які пішли воювати, записалися добровільно. Але я вважаю, що музика — також зброя у нашому випадку. Ці люди все життя віддали музиці і вміють це робити найкраще. Тому — ми будемо виступати і таким чином робити свій внесок у перемогу.
P.S. Концерт в Ужгородському Хрестовоздвиженському греко-католицькому Катедральному соборі зібрав повну залу людей. Хто не мав місця, слухав стоячи — притулившись до стіни, похиливши голову, занурившись у думки. У багатьох на очах блистіли сльози. А наприкінці люди дякували хористам і оркестрантам. Зізнавалися, що відчули полегшення. Класична музика справила ефект заспокійливого і трохи загоїла рани у поранених війною душах…
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Каріна Асад
-->
До теми
- BIG BAND «УЖГОРОД» запрошує сьогодні на «ALL THAT JAZZ»
- «Гуцулка Ксеня» та «Остання ніч у Хусті»: театральні прем’єри Хустського театру в Ужгороді
- В Ужгороді з благодійним концертом виступив військовий оркестр 194-ї понтонно-мостової бригади
- Хор «Cantus» розпочинає тур Закарпаттям для підтримки 68 окремого батальйону 101 Закарпатської бригади ТрО
- В Ужгороді відкрили фотовиставку "Пласт Закарпаття 1920-1930 років"
- У Генеральному консульстві Угорщини в Ужгороді відбудеться виставка відомих митців - подружжя Бориса та Вікторії Кузьми
- В Ужгороді запрошують на конкурс фоторобіт "Сакуровий ліс"
- В Ужгороді вдесяте відкрили виставку-конкурс "Світ писанки"
- До 5 квітня у ПАДІЮНі - виставка дитячих робіт до Великодня
- В Ужгороді відбудеться VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
- В Ужгороді сьогодні відбудеться презентація виставки Мирослава Ясінського
- Вихованці Ужгородської музичної школи №1 зібрали на благодійному концерті понад 17 тис. грн для ЗСУ
- Ювілейна виставка художниці Ангеліни Турак відкрилася в арт-галереї «Ужгород»
- Прем’єри, фестивалі та відкриття сцени просто неба: облмуздрамтеатр про свої найближчі події
- У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
- В Ужгороді відбудеться концерт «RETRO ROCK HITS»
- Про що говорять діти в часи війни? Завтра в Ужгороді мистецький центр «Кубло» відкриє виставку історій про життя
- «Свою Україну любіть» – в Ужгороді відбувся великий концерт до 210-ї річниці з Дня народження Тараса Шевченка
- Учні Ужгородської школи мистецтв дали благодійний концерт до річниці з Дня народження Кобзаря
- Закарпаття разом зі всією країною відзначатиме 210-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Анонси заходів
До цієї новини немає коментарів