Закарпаття: чи перекриють газ брикети?

Під час недавнього відрядження на Зірненський спиртозавод (Березнівський район) автор цього матеріалу розговорився з його спеціалістами про можливості виробництва етанолових добавок до бензинів. Це технічно можливо здійснити, запевнили вони. Треба тільки спирт зневоднити до 100 відсотків. І вигідно: ці екологічно чисті добавки принаймні на 30 відсотків дешевші за бензин. Набирає обертів і реалізація ідеї виготовлення дизельного пального на основі ріпаку. Звучать заклики не нехтувати таким традиційним паливом як торф. “Нетрадиційні” енергоносії, схоже, входять у моду в третьому тисячолітті.
Бензиновому дефіциту зарадять спиртозаводи?
Вісімдесят два українські спиртозаводи, які виготовляли раніше 60 відсотків спирту в СРСР, тепер зіткнулись між собою в жорсткій конкуренції за збут і приречені час від часу простоювати через нереалізацію продукції. Між тим, освоєння випуску добавок до бензинів у межах 10 відсотків пожвавило б виробничу діяльність підприємств і значно знизило б енергетичну залежність країни.
У європейських країнах у складі сумішевих моторних бензинів біодобавки обов’язкові і становлять 5-10 відсотків. Використовується у світі й спеціальне пальне з 80-відсотковим вмістом спирту. Розроблено в Україні добавки, що забезпечують якісне змішування обох компонентів, аби вони при мінусових температурах не розшаровувались. Верховна Рада ухвалила Закон про стимулювання сумішевих моторних бензинів, який, зокрема, передбачає акцизні знижки для спиртовиків на кілька років. Але пільги для виробників сумішевих бензинів, аби вони негативно не впливали на бюджет, будуть задіюватись з середини року. І все ж початок зроблено, і паливна скрута примусить-таки довести справу до кінця. Так що баки автомобілів мають запахнути спиртним вже до кінця року.
Дизельне пальне... вирощуватимуть з ріпаку
За історичним переказом, перший двигун внутрішнього згоряння із займанням рідкого палива від стискування, сконструйований німецьким конструктором Дизелем, запрацював на олії. Тільки після конструктивних удосконалень він став надійно працювати на нафті. Через століття після винаходу дизелі знову переводять на олійне пальне.
За “дизпаливну” культуру вибраний ріпак, який перевершує за виходом олії (до 50 відсотків) усіх своїх рослинних родичів. Підраховано, що в природних умовах України можна виробляти по тонні біодизельного пального з гектара ріпаку. Однак чудодійна культура, яка за прибутковістю перевершує пшеницю і цукровий буряк, була скорочена за площею посівів до кількох тисяч гектарів. Підтримував її життя експорт у Польщу, Словаччину і Чехію та ще оздоровлюючі ґрунт властивості цієї рослини.
Нині українським ріпаком зацікавились австрійці й німці. На Івано-Франківщині перші авансують по 500 гривень на гектар під добрива та засоби захисту, дали інвестиції для будівництва заводу з переробки ріпаку на біодизельне пальне в Коломийському районі. Звернули увагу зарубіжні інвестори і на Рівненщину, де чорноземи, темно-сірі і сірі опідзолені ґрунти, причому незайняті на значних площах, дають можливість зайняти ріпаковими плантаціями до 100 тисяч гектарів. Та якщо на Радивилівщині влада тільки збирається через кілька років вслід за олійнями побудувати завод із виробництва ріпакового пального, то в Польщі біля українського кордону вже закладено два термінали і заводи з випуску біодизеля. Чи не у розрахунку на український ріпак?
Та, схоже, державна програма з розвитку виробництва дизельного біопалива розладнає плани іноземних інвесторів, які звикли працезатратну сировину імпортувати з нашої країни, а готовий прибутковий продукт реалізовувати в своїй. Це підтвердив недавній візит на Рівненщину міністра агропромислової політики Олександра Барановського. Він навів приклад, що Франція з посівної площі ріпаку 1,2 млн га виробляє 1,8 млн т. біодизельного пального. За підрахунками спеціалістів міністерства, щорічна потреба України в цьому виді палива — 1,6 мільйона тонн, тому ріпаком треба зайняти приблизно 12 відсотків ріллі. Передбачено побудувати і з наступного року запустити два заводи в Житомирській і Сумській областях із виробництва біодизельного пального.

Чи перекриють газ брикети?
Кілька років тому, перебуваючи в Солотвині на Закарпатті, відвідав на запрошення одного підприємця його садибу. Вразила не стільки садиба типу “дворянського гнізда”, скільки дві господарські речі — водозабір з гірського джерела і система опалення із “всеїдним” вживаним котлом, завезеним із Чехії.
Господар похвалився, що завантажує котел тирсовими брикетами раз на дві доби. А коли б вони були добре спресовані і висушені, то достатньо поновлювати паливо раз на тиждень. Адже установка діє як газогенераторна, і такі, за словами закарпатця, є в половині приватних будинків у Чехії.
Що ж, дуже добре, що газ став звичним не лише в містах, а навіть у лісових селах, що споконвіку обслуговувалися дровами і торфом. Але якщо ціна газу зрівняється з європейською, то чи не повернемось ми знову до традиційного палива?
В Україні вже є досвід виробництва брикетів і пілетів зі стружки, тирси, обрізаного віття, лушпиння і навіть трави. Є й цікаві розробки українських винахідників щодо економічного перетворення виробничих відходів у тепло. Так, енергетична установка київського інженера Сухіна працює майже в 40 школах Вінниччини, споживаючи тирсу і стружку. А ми продовжуємо біля нижніх складів і пилорам нагромаджувати терикони відходів. Очевидно, пора реабілітувати з “ядерного палива” наш поліський торф, звичайно, після відповідного радіологічного обстеження. Тим більше, що винахідник Анатолій Сінозацький із Сарненського району створив, так би мовити, портативну торфодобувну машину, здатну працювати на невеликих покладах цього енергетичного продукту. Тільки хто ж візьметься за випуск, за монтаж брикетних установок? Щоб штовхати прогрес, потрібен інтерес, і не лише економічний.
Петро ЖЕЛІНСЬКИЙ

 

09 березня 2006р. -->