Письменник Андрій Любка: роми – одне з облич неповторного Закарпаття

Така відповідь може здивувати або навіть обурити закарпатців, які воліли б почути про липову набережну, боґрач чи бодай контрабандистів, але насправді вона (хоч, може, й випадково) цілить просто в яблучко. Бо роми – це, поза сумнівом, одне з облич Закарпаття, невід’ємна частина колоритності нашого регіону, – пише Андрій Любка для Varosh.

Якщо в інших областях України поставити питання «З чим у вас асоціюється Закарпаття?», то, подобається нам це чи ні, але серед відповідей часто звучатиме згадка про ромську меншину.

«Закарпатські цигани» — це бренд, який за сталістю й поширеністю може конкурувати з закарпатським вином, і давно вже окреслює не тільки представників ромської народності.

Стійка асоціація між Закарпаттям і ромами зумовлена насамперед тим, що саме в нашій області проживає найбільше представників ромської національності; навіть за переписом 2001 року ромів у нас нарахували 14 тисяч, а це третина всіх ромів України! Хоча перепис у цій справі не є репрезентативним, адже роми, як і кожна інша меншина, що зазнає систематичних утисків і переслідувань, часто мімікрують під представників інших, «престижніших» меншин, чи так званої «титульної» нації. Тож з огляду на цей аспект і постійний демографічний приріст цієї меншини можна припустити, що насправді ромів на Закарпатті не менше 50 тисяч.

Але важливі й унікальні вони не лише через свою чисельність. На відміну від інших національних меншин краю, угорців, румунів, словаків, євреїв чи росіян, роми не мають за собою іншої батьківщини, за ними не стоїть жодна інша держава чи столиця. Тому для них Закарпаття й Україна – єдина домівка, рідна земля.

Де, на жаль, не завжди до них ставляться позитивно. Якщо заглянути під новину зі згадкою про ромів, то в коментарях майже завжди знайдемо приклади мови ненависті чи образи, а нерідко можна натрапити й на цілком расистські тези. Одна з причин такого різко негативного ставлення до цієї меншини – медійні викривлення, коли в ЗМІ новини з кримінальної хроніки супроводжуються уточненням про «особу ромської національності» (насправді – народності).

Якщо новинні сайти нам щодня повідомляють, що «особа ромської національності» щось украла, гурт осіб «ромської національності» на когось напав, а поліція за підозрою в злочині затримала «циган», то й не дивно, що через якийсь час у читача такої інформації може скластися враження, що ромська меншина – всуціль криміналізована чи навіть небезпечна.

Але вловіть нехитру маніпуляцію: про правопорушення й ексцеси за участі ромів ЗМІ часто пишуть, вказуючи народність підозрюваного (ром чи циган – вже в заголовку). А тепер уявіть, що про кожен злочин, вчинений українцями, в заголовку б писали: «українець украв 100 метрів мідного дроту», «двоє українців викрали авто», «п’яний українець забив сокирою товариша». Я впевнений, що такий заголовок обурив би людей і зчинив скандал, але у випадку ромів такі новини сходять редакторам із рук, бо за ромів банально нікому заступитися – як уже було сказано, за ними не стоїть жодна чужа держава чи столиця, а захист ромів в їхній рідній Україні бажає кращого.

Ще один приклад: про кількох ромських жебрачок, що ходять центром міста з дітьми, періодично гудуть ужгородські групи в фейсбуці, пости про них блискавично збирають гнівні коментарі й поширення. А от скажіть: чи бачили ви колись пост про те, що сотні ромів працюють у комунальних підприємствах міста, прибирають і вичищають Ужгород?

Якби щодня з’являлася новина: «Поки ви спали, о 5 ранку на вулиці Ужгорода вийшли 300 ромів, підмели й прибрали за вами місто», то, може, й ставлення б до них змінилося, а гострі на язик і повільні на думку припинили б казати, що «цигани не хочуть робити, а лиш чекають соцдопомоги»?

Бо з власного досвіду можу сказати, що найбільше ненависті до ромів якраз у людей, які з ними не перетинаються, не знають їхнього життя, а споживають лише негативний медійний «шум».

Роми – це не народ жебраків чи волоцюг, це самобутні люди, що досягали успіху в багатьох сферах й історично заробляли свій хліб працею.

На Закарпатті ця меншина століттями мала «цехову» структуру: роми займалися бляхарством, музикуванням, конярством. Відгомін цього дожив і до наших днів: немає на Закарпатті двора, в який би не загукав ром з питанням «Паніко, ци не треба вам чоторни?», а найкращими скрипалями на народних гуляннях заслужено вважаються саме роми.

Це не означає, що в ромської спільноти немає проблем, що серед ромів немає порушників закону чи вони не потерпають від бідності, антисанітарії, хворіб і поліційно-бюрократичного свавілля. Навпаки – саме в ромській спільноті, як у найменш захищеній національній меншині, наче крізь збільшувальне скло, дуже добре видно всі ті біди й негаразди, що роз’їдають усе українське суспільство.

Але гідною відповіддю на проблеми, з якими стикнулася ця спільнота, має бути чітка державна стратегія, що існує не лише на папері, допомога в соціалізації й здобутті кращої освіти для ромів. Саме такі кроки, а не цькування й ненависть, здатні змінити ситуацію на краще.

P.S. Не забуваймо, що на Закарпатті існує повір’я: першим колядником має бути саме циган – бо, тоді, мовляв, буде в родині щастя. Народна мудрість мовби підказує нам: без ромів не буде щастя, а я додам: як не буде й справжнього, повнокровного, самобутнього й неповторного Закарпаття.

Андрій Любка, Varosh

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі