Катерина Моргентал: «Я просто захотіла намалювати вірш»

«…Я дуже люблю літературу. Якось увечері з подругою сиділи й читали вірші, а наступного дня мені захотілося взяти якусь фразу чи строфу і десь її застосувати. Мені захотілося намалювати вірш. Я не знала, як це буде виглядати, робила це для душі – просто гралася, замальовуючи квадратики. Робити дизайнерський проект навіть не думала…»

– Зображення вірша – непересічна ідея. Як вона виникла?

– Сам принцип не новий: це спрощення складних нематеріальних речей до мови символів. А от щодо написання тексту саме в такий спосіб, то такого я не бачила ніде – це власна розробка. Загалом це візуалізація того, що не відчути на фізичному рівні. Хотілося зробити так, щоб можна було побачити нематеріальне. Обдумувала, як перенести вірш на якісь матеріальні носії, систематизувати і врешті знайшла той варіант, який мені найбільше підійшов і який можна було розвинути у цілий проект. Так і народилася колекція VIRSHI.

– Яку поезію взяла за основу?

– Я зупинилася на вірші Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав…». Так вийшло, що першим був саме він. Пробувала й інші, але вони виглядали не так ритмічно. А тут повторюються два куплети й це відповідає принципу патернів (малюнок чи схема, що повторюється, має певний ритм, – Авт.), тому повернулася до нього. Він найбільш вдалий у сенсі ілюстративності всього проекту. У планах є й інші поезії.

– А яким чином здійснювала сам дизайн?

– Щоб намалювати, мені потрібно було систематизувати текст. Вирішила поділити його на блоки: голосні, приголосні та інтервали. Приголосні позначила чорним, голосним і пом’якшеним надала сірого забарвлення, а інтервали і пропуски залишилися білими. Тобто, поділила текст на звуки і надала їм кольору. Тому якщо підставити букви, можна прочитати вірш. Базова модель складалася з чорних, сірих та білих квадратів, але зараз кольорові втілення можуть бути різні. Зараз на базі одного вірша показую, наскільки ідея може бути трансформаційною, адже є багато способів її втілити в предметному дизайні чи будь-чому іншому.

– Що входить до колекції?

– Зараз у доступі текстиль (подушки, ковдри), листівки та килими. У планах маю розширення горизонтів: хочеться реалізовувати задум у різних площинах – приміром, на шпалерах, керамічному посуді чи аксесуарах. До речі, подібну серію я й справді реалізувала в аксесуарах – на чохлах для телефонів. Але тоді малювала інтуїтивно – то були не вірші, а радше підсвідомий етнічний код. Хочеться, щоб етніка перестала бути музейним атрибутом, а мала сучасне трактування і втілення.

– Як довго працювала над ідеєю? Чи складно було це втілити?

– Не те слово! Це катастрофа, бо досягти одного й того самого кольору на різних матеріалах надзвичайно складно. Складнішою була навіть не сама розробка, а досягнення результату. Хотілося показати цілісність ідеї, продемонструвати, як одна ідея може адаптуватися й реалізовуватися у різних утіленнях. Але за цікавою ідеєю завжди є складна сторона – реалізація. І це найважче.

– На сам кінець поговоримо про матеріали: які вони?

– Я прагну не лише створювати гарну картинку, але й якісний продукт. Тому завжди роблю ставку на екологічну складову – не хочу продукувати пластик. Текстиль друкуємо екологічними фарбами на 100% бавовні. Килими зроблені з овечої вовни й виготовлені за старовинними українськими традиціями на спеціальному станку. Поліграфічна продукція – листівки – втілена на папері. Усі матеріали натуральні – це обов’язковий критерій у всьому, за що беруся.

Ксенія Шокіна спеціально для Uzhgorod.net.ua