Голодомор і Майдан: багато надій, ще більше ран…

Паралельно осмислювали голодомор 1932-1933 років. Голодомор розглядався як помста за прагнення до свободи з боку українського народу. Адже ніхто з українців не хотів бути рабами. Завідувач науковою бібліотекою інституту Світлана Петренко філігранно провела даний захід. Належно пройшло вшанування Дня гідності та свободи, громадянського подвигу українців по чотирьох роках від факту. Недарма з приводу обох дат студент промовив: «Ми в цій землі житами проросли, щоб голоду не знали люди вічно».

   Трава барвінково про це згадує. Вона здебільше на могилах, але життєствердного факту її існування ніхто не заперечує.

   Бо й могили — закономірно. Від восьми до одинадцяти мільйонів українців викорінено штучним голодом. На родючих чорноземах передвісники нинішніх народних депутатів у народу забрали все. Прикро, що раніше це було навмисно влаштоване більшовицько-московськими окупантами А зараз… Тоді щохвилини помирало сімнадцятеро українців, була винищена третина населення України. Є недавній проамериканський спротив — День гідності та свободи. Радує! Мирний протест тоді перетворився на революційний рух! Це — добре. Шлях до європейських цінностей мовбито знайдено. Хоча Росія не дрімає. Хоч ніби й нема її.

   Тим часом в інституті відбулося запалення свічок на пам’ять про тих, хто став для України героями.

    — Вийдемо з історії святішими і чистішими, — вважає Світлана Петренко.

   Її підтримує в цьому твердженні заступник директора  названого вишу Михайло Кляп, котрий і відкрив цей захід. У ньому належно показали себе Віталій Волощук, Вікторія Тереля, Марія Ланчак.

Василь ЗУБАЧ.