Розвиваючі заняття для зовсім маленьких: «За» і «Проти» з досвіду ужгородок
Чому їх так раптово побільшало? Невже всі ужгородські батьки вмить зрозуміли, що ранній розвиток дитини – це дуже важливо? А чи варто взагалі відводити дитину на такі ранні «курси», Uzhgorod.net.ua розпитував психолога та кількох ужгородських матусь.
«Ніша розвиваючих центрів була незайнята, тому це було питання часу — коли вони почнуть відкриватися. Видно, просто бізнес дозрів до того, щоб повернутися обличчям до тих, кого раніше в рахунок не брали — до мам із дітьми. Інша справа, що якісно нашим дитячим центрам ще є куди рости, персонал треба виховувати і вчити, а не просто підбирати тих, хто готовий працювати», – розповідає психолог Наталка Касим.
Також психолог додає, що мами з дітками відвідують подібні центри радше заради спілкування, тому що дітей до 6-7 років навіть в ігровій формі вчити не варто.
"Поява таких центрів – це швидше відповідь на запит про дозвілля жінок, в яких є маленькі діти. Тому що користь “раннього розвитку” дещо перебільшена, а от питання того, що мамам маленьких дітей нема куди піти, що вони довгий час перебувають в ізоляції, що в нас зовсім нема громадських просторів, де було б комфортно і безпечно всім, незалежно від віку і фізичних даних, де можна просто проводити час і спілкуватися, стоїть дуже гостро. Про ранній розвиток говорять багато, завжди знаходяться адепти навчання дітей з пелюшок і це пов’язано як із тим, що інформації про розвиток дітей у батьків мало, так і тривогою про успішність, про майбутнє дитини. Тому популярність у батьків цих центрів я розумію. Інша справа, що мало дискусій та інформації про те, що років до 6-7 дітей вчити, навіть в ігровій формі, не варто: це вік, виділений природою для іншого — для фізичного та емоційного розвитку, для знайомства з можливостями власного тіла і з іншими людьми, а не з іноземними мовами і цифрами-буквами."
Ужгородка Олена Дружиніна розповіла, що водить свою трирічну доньку до дитячого центру заради так званої соціалізації.
«Ми живемо в приватному будинку і друзів особливо у доньки немає. На майданчиках у дворах всі діти «свої» і не дуже хочуть спілкуватися з «новачками». На «розвивалках» доньці дуже подобається і вона б ходила туди щодня. Вони там малюють, ліплять, танцюють, співають, граються. Та й поки донька на заняттях, у мами є трохи часу для себе», – розповідає Олена.
Інша ужгородська мама – Вікторія Гевці – зазначила, що в зовсім маленькому віці для діток немає нічого кращого за спілкування з мамою — ніякі розвиваючі заняття цього не замінять.
«Мені здається, що дуже велике значення має вік дитини. Я, коли була вагітна, як порядна мама, думала: “Хай лише народиться — буду кожен день ганяти по «розвивайках». Але, коли спробувала, то відчула трохи інше. Було нам місяців 6-8, коли спробували піти на заняття. Після першого ж заняття я зробила для себе висновок, що таким малесеньким діткам там робити нічого… Я просто зрозуміла, що можу дати своїй дитині у такому маленькому віці значно більше, ніж будь-хто чужий, на кого вона в принципі у цьому віці не зобов’язана реагувати. І от навпаки: зараз, під два рочки, я звернула увагу на великий інтерес до інших діток, на те, що я вже не весь світ для дитини, і, думаю, задовольнити цю природню цікавість якраз пора. От і збираємося найближчим часом піти на якісь заняття. Але до року діткам на групових заняттях робити нічого. То більше мамам класно — в місто вибратися та на каву потім піти. А дітки найкраще розвиваються там, де їм безпечно, з найближчими людьми», – додає Вікторія.
До теми
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у вересні 1925-го
- "Дуже радий, що туди потрапив": військовий Луганського прикордонного загону Елмар Цап розповів про службу
- Історія одного пам’ятника в Ужгороді: Олександр Духнович
- “Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у серпні 1925-го?
- В Ужгороді внесли зміни у маршрути автобусів №38 та №24
- Міжнародний кінофестиваль імені Макса Сіра вперше пройде в Ужгороді
- Втрачений Ужгород: про що писали газети 100 років тому, в липні 1925-го
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- «Боржава»: Як футбольна школа змінює життя дітей у селах Закарпаття
- Стати кращою версією себе. Навіщо сучасні українські підлітки на два тижні виходять із зони комфорту й живуть без гаджетів у лісі
- Чотирилапі улюбленці закладів Ужгорода
- Герої без зброї: психологиня ДСНС Закарпаття Каріна Фаньо про світло у темряві, важливість професії і силу бути поруч
- Таємниця Клари Буткаї: камінь в Ужгородському замку зберігає зворушливу історію XVII століття
